Могутніше за меч

Поки вiн ще мiг почути, Прiсцилла зауважила:

– Гадаю, набрати досвiдчений персонал для круiзного лайнера – справа непроста.

– Сподiваюся, що ви не будете проти, якщо ми почнемо, – узяла ложку Емма.

– Ви зустрiлися зi своiм двоюрiдним братом? – запитав Боб.

– На жаль, нi. Вiн був у Коннектикутi, тому я знайшла Гаррi, й нам пощастило отримати пару квиткiв на пiсляобiднiй концерт у Лiнкольн-центрi.

– Хто виступав? – поцiкавився Боб, коли перед Прiсциллою поставили тарiлку з вудженим лососем.

– Леонард Бернстайн, який диригував увертюрою до «Кандiда»[6 - «Кандiд» – мюзикл Леонарда Бернстайна, створений 1956 року за повiстю Вольтера «Кандiд, або Оптимiзм» (1758).], а потiм грав фортепiанний концерт Моцарта.

– Просто не знаю, як ви знаходите час, – сказала Прiсцилла в промiжках мiж iжею.

Емма мало не сказала, що не витрачае життя на закупи, але коли пiдвела погляд, побачила насупленого Гаррi.

– Я колись бачив, як Бернстайн диригував Лондонським симфонiчним оркестром у Роял-Фест-холi, – озвався Боб.

– А ви супроводжували Прiсциллу в ii виснажливiй мандрiвцi уздовж П’ятоi авеню?

– Нi, я навiдався у нижнiй Іст-Сайд, аби переконатися, чи е сенс намагатися потрапити на американський ринок.

– І який ваш висновок? – запитав Гаррi.

– Американцi ще не готовi до рибного паштету Бiнгема.

– А якi краiни готовi? – не вгавав Гаррi.

– Тiльки Росiя й Індiя, правду кажучи. Але й вони мають своi проблеми.

– І якi ж саме? – запитала Емма, i в ii голосi прозвучало справжне зацiкавлення.

– Росiяни не люблять сплачувати рахунки, а iндуси нерiдко не в змозi це робити.

– Можливо, проблема в тому, що у вас лише один продукт? – припустила Емма.

– Я думав розширити асортимент, але…

– Ми можемо балакати про щось iнше, окрiм рибного паштету! – роздратувалася Прiсцилла. – Зрештою, ми ж у вiдпустцi.

– Звiсно, – погодився Гаррi. – Як там Клайв? – запитав вiн i негайно ж пошкодував про своi слова.

– У нього все добре, дякую, – швидко вiдреагував Боб. – А ви обое маете пишатися тим, що Себастьяна запросили до ради директорiв.

Емма посмiхнулася.

– Ну, це навряд чи стало сюрпризом, – втрутилася Прiсцилла. – Давайте поглянемо правдi в вiчi: якщо ваша мати – голова компанii i вашiй родинi належить бiльшiсть акцiй, то, вiдверто кажучи, ви можете призначити до правлiння хоч кокер-спанiеля, а решта директорiв лише вихлятимуть хвостиками.