Могутніше за меч

Гаррi повiльно спустився вниз, розумiючи, що вiдчувае актор за мить до того, як пiднiметься завiса, i влився в потiк делегатiв, котрi прямували до конференц-зали. Зайшовши туди, вiн раптом забажав повернутися назад до свого номера й замкнутися зсередини. Ряди авторiв нагадували йому книжковi полицi й лякали навiть бiльше за наступ нiмцiв.

Кiлька делегатiв шукали собi мiсця в уже вщерть забитому примiщеннi. Але за вказiвкою Бушара Гаррi пiшов наперед i зайняв мiсце скраю другого ряду. Коли оглянув величезну залу, його погляд затримався на гуртi невиразних, мiцно збудованих чоловiкiв у довгих чорних плащах, котрi пiдпирали спинами стiни, рiвномiрно розосередившись по примiщенню.

У них була одна спiльна риса: нiхто з них не виглядав так, нiби прочитав хоча б одну книжку в своему життi.

Бушар закiнчив свою iнавгурацiйну промову, спiймав на собi погляд Гаррi й тепло всмiхнувся.

– А зараз настав момент, якого ви всi чекали, – оголосив вiн. – Доповiдь нашого шанованого колеги з Англii, автора дев’ятьох надзвичайно успiшних детективних романiв за участю детектива-сержанта Вiльяма Ворвiка.

Я тiльки прагнув би, щоб його французький колега, iнспектор Бено, був хоча б наполовину таким популярним. Либонь, ми зможемо дiзнатися, чому саме?

Пiсля того як смiх ущух, Бушар продовжив:

– Маю честь запросити Гаррi Клiфтона, президента англiйського ПЕН-клубу, виступити на нашiй конференцii.

Гаррi повiльно пробирався до президii, здивований кiлькiстю спалахiв фотоапаратiв, що оточили сцену, а кожен його крок одночасно фiксували телевiзiйники.

Вiн потиснув руку Бушару, перш нiж зайняти свое мiсце за трибуною. Глибоко вдихнув й окинув поглядом аудиторiю.

– Пане голово, – почав вiн, – дозвольте менi розпочати з подяки вам за добрi слова, але змушений вас попередити, що сьогоднi говоритиму не про детектива-сержанта Вiльяма Ворвiка i не про iнспектора Бено, а про реальну людину, не про вигаданий персонаж, а з плотi i кровi, як i кожен iз нас у цiй залi. Про того, хто сьогоднi не може взяти участь у цiй конференцii, бо його тримають далеко в сибiрському ГУЛАГу.

За який злочин? За написання книги. Я, звiсно ж, маю на увазi цього мученика i вживаю це слово цiлком свiдомо – йдеться про Анатолiя Бабакова.

Навiть Гаррi здивувався овацiям, якi вибухнули в примiщеннi. На книжкових конференцiях зазвичай рiдко виявляють бурхливi емоцii, а доповiдачiв вшановують лише ввiчливими оплесками. Ця мимовiльна перерва дозволила йому зiбратися з думками.