Могутніше за меч

Чому? Бо ви приiжджаете з краiн, якi вмiють правильно реагувати на критику, сатиру, кпини, навiть глузування, i iхнiм громадянам дозволено мати власну думку про той чи iнший твiр. Натомiсть у Радянському Союзi авторiв публiкують лише в тому випадку, якщо держава схвалюе те, про що вони пишуть. Скiльки з присутнiх у цiй кiмнатi сидiли б зараз у в’язницi, якби народилися в Росii? І я кажу керiвникам цiеi великоi краiни: чому б не дозволити вашому народу тi самi привiлеi, якi ми на Заходi приймаемо як належне? Можна почати зi звiльнення Анатолiя Бабакова й дозволу на видання його книжки.

Факела свободи не треба боятися. Я ж не зупинюся, поки не побачу примiрники «Дядька Джо» у «Гетчардсi» на Пiкадiллi, «Даблдеi» на П’ятiй авеню, «Даймоксi» у Сiднеi та в книгарнi Джорджа на Парк-стрит у Бристолi. Але найбiльше я хотiв би побачити цю книжку на полицях бiблiотеки iменi Ленiна на Воздвиженцi, за кiлька сотень ярдiв звiдси.

Незважаючи на оглушливi оплески, Гаррi залишався бiля трибуни, бо ще не виголосив останньоi частини своеi промови.

Вiн дочекався цiлковитоi тишi, перш нiж пiдвести голову й додати:

– Пане голово, вiд iменi британськоi делегацii маю честь запросити пана Анатолiя Бабакова стати головним доповiдачем на нашiй мiжнароднiй конференцii в Лондонi наступного року.

Усi в залi, окрiм тих, що у довгих чорних плащах, схопилися на ноги, щоб пiддати Гаррi овацiям стоячи. Високопосадовець КДБ, який сидiв у нiшi в закритiй частинi примiщення, повернувся до свого начальника:

– Слово в слово.

Вiн, певно, мав запасну копiю своеi промови, про яку ми не знали.

* * *

– Пан Ноулс на першiй лiнii, панi голово.

Емма натиснула на кнопку телефону.

– Вiтаю, Джиме.

– Доброго дня, Еммо. Я вирiшив вам зателефонувати, бо Десмонд Меллор менi сказав, що зустрiчався з вами, i вважае, що все минуло не надто добре.

– Не сумнiваюся, що вiн це сказав, – зауважила Емма, – i мушу визнати, що пан Меллор мене вразив.

Безперечно, вiн здiбний бiзнесмен i мае великий досвiд у своiй галузi.

– Цiлком згоден, – пiдтримав Ноулс. – Тож чи можу припустити, що ви порекомендуете прийняти його до складу правлiння?

– Нi, Джиме, не можете. Пан Меллор мае багато видатних навичкiв, але, на мою думку, мае й один суттевий недолiк.

– І що ж це може бути?

– Його цiкавить лише одна людина – вiн сам. Слово «вiрнiсть» для нього нiщо.