Могутніше за меч

– Хто б це не був, вiн мiг би туди напакувати дуже багато семтексу[1 - Семтекс – рiзновид пластиковоi вибухiвки, яку наприкiнцi 1950-х рр. винайшов чеський хiмiк Станiслав Бребера i назвав ii на честь Семтина, передмiстя мiста Пардубiце, де цю речовину виробляють iз 1964 року.].

– Або кiлька пiнт води, – не хотiла вiрити Емма. – Ви впевненi, що е про що турбуватися?

– Якщо це вода, то чому квiти вже зiв’яли? – спитав Джайлз, коли у дверi постукав капiтан Тернбулл та увiйшов до каюти.

– Ви хотiли мене бачити, панi голово?

Емма взялася пояснювати, чому ii чоловiк i брат стоять на колiнах.

– На борту е чотири офiцери SAS, – повiдомив капiтан, зупиняючи тираду жiнки. – Хтось iз них обов’язково зможе вiдповiсти на будь-якi запитання пана Клiфтона.

– Припускаю, що вони опинилися на борту не випадково, – сказав Джайлз. – Не можу повiрити, що всi вони вирiшили провести вiдпустку в Нью-Йорку водночас.

– Вони тут на прохання секретаря Кабiнету Мiнiстрiв, – пояснив капiтан.

– Як завжди, цей чоловiк знае щось, чого не знаемо ми, – зауважив Гаррi.

– Тодi, можливо, саме час дiзнатися, в чому справа.

Капiтан вийшов iз каюти i шпарко пробрався коридором, зупинившись лише тодi, коли дiстався до каюти номер сто дев’ятнадцять. Полковник Скотт-Гопкiнс вiдповiв на стукiт у дверi набагато швидше, нiж Джайлз кiлькома хвилинами ранiше.

– У вашiй командi е експерт iз вибухiвки?

– Сержант Робертс.

– Менi вiн потрiбен негайно в каютi голови правлiння.

Полковник не став питати про причини. Вiн побiг коридором, вибрався на великi сходи й побачив там капiтана Гартлi, який саме прямував до нього.

– Я щойно бачив Лаяма Догертi, який виходив iз туалету в салонi першого класу.

– Ти впевнений?

– Авжеж. Вiн увiйшов туди, як ровесник царя Гороха, а вже за двадцять хвилин звiдти вийшов Лаям Догертi. Вiн покрокував униз до каютного класу.

– Це все пояснюе, – зронив Скотт-Гопкiнс, спускаючись лише на крок позаду Гартлi. – Який номер каюти Робертса? – запитав вiн мимохiдь.

– Сiм-чотири-два, – вiдповiв Гартлi, коли вони перелазили через червоний ланцюг, за яким починалися вужчi сходи.

Вояки не зупинялися, доки не дiйшли до сьомоi палуби, а там iз тiнi виступив капрал Кренн.

– Догертi не проходив повз тебе упродовж останнiх кiлькох хвилин?

– Дiдько! – вилаявся Кренн.