Надійно прихована таємниця

Двое чоловiкiв спiвчутливо всмiхнулися, але панна Брейтвайт залишилася з кам’яним обличчям.

– У своiй заявi ви вказали, – продовжував голова, переглядаючи документи, – що хотiли б удочерити дiвчинку вiком близько п’яти-шести рокiв. Є якась причина для цього рi-шення?

– Авжеж, – пiдтвердила Емма. – Мiй син Себастьян – едина дитина, i ми з чоловiком вiдчували, що було б добре, якби вiн виховувався з тим, хто не мав переваг i привiлеiв, якi прийняв як належне за правом народження.

Вона сподiвалася, що ця вiдповiдь не прозвучала занадто вiдрепетирувано, i могла заприсягнутися, що голова поставив галочку у вiдповiдному пунктi.

– Чи можна припустити з вашоi вiдповiдi, – правив далi голова, – що немае якихось фiнансових обмежень, якi можуть завадити вам виховувати другу дитину?

– Нi, пане голово. Мiй чоловiк добре заробляе.

Емма помiтила, що це заслужило ще однiеi галочки.

– У мене е ще одне запитання, – сказав голова. – Ви заявили у своiй заявi, що вiзьмете дитину будь-якого релiгiйного сповiдання.

– Як i доктор Бернардо, – сказала Емма, – я християнка. Мiй чоловiк був хористом у церквi Святоi Марii у Редклiффi, – i додала: – Потiм вiн вступив до Бристольськоi гiмназii, де став старшим хористом. Я ж отримала освiту в школi «Червоних дiв», перш нiж здобути стипендiю в Оксфордi.

Голова торкнувся краватки, й Емма вiдчула, що все не могло б пiти ще краще, поки панна Брейтвайт не постукала олiвцем по столу.

– Ви згадали про свого чоловiка, панi Клiфтон. Чи можу запитати, чому вiн зараз не з вами?

– Вiн зараз у США здiйснюе книжкове турне. Повернеться за кiлька тижнiв.

– Вiн часто бувае вiдсутнiй?

– Нi. Насправдi дуже рiдко. Мiй чоловiк за фахом письменник, тож вiн бiльшу частину часу працюе вдома.

– Але йому потрiбно час вiд часу вiдвiдувати бiблiотеку, – втрутилася панна Брейтвайт, демонструючи подобу посмiшки.

– Нi, у нас е своя бiблiотека, – заперечила Емма, шкодуючи про своi слова тiеi ж митi, як iх промовила.

– А ви працюете? – поцiкавилася панна Брейтвайт так, що це прозвучало як звинувачення.

– Нi, хоча я й допомагаю своему чоловiковi як тiльки можу. Однак вважаю, що дружина i мати – робота на повний робочий день.

Хоча Гаррi рекомендував таку лiнiю поведiнки, вiн занадто добре знав, що Емма не вiрила в неi, а тепер повiрила ще менше пiсля зустрiчi iз Сайрусом Фельдманом.