Надійно прихована таємниця

– Я щойно бачила першу шпальту недiльноi «Нью-Йорк таймс»: «Хто не ризикуе» посiв чотирнадцяту позицiю. Ви це зробили!

– Спасибi, – подякував Гаррi, не зовсiм усвiдомлюючи значення того, що вона сказала.

– А позаяк я завжди була вашою найбiльшою шанувальницею, то подумала, що ви захочете вiдсвяткувати.

Вiн чув, як у вухах лунали слова двоюрiдноi бабусi Фiлiс: «Ти ж тямиш, що нiколи не будеш достатньо гарним для неi».

– Яка гарна iдея, – сказав Гаррi. – Просто дайте менi хвилинку, – додав вiн, перш нiж повернутися до кiмнати.

Пiдхопив книгу з журнального столика та повернувся до неi. Вiдiбрав пляшку шампанського у Наталi й усмiхнувся.

– Якщо ви завжди були моiм найбiльшим шанувальником, можливо, саме час прочитати це, – вiн передав кралi примiрник роману «Хто не ризикуе» i тихо зачинив дверi.

Гаррi сiв на лiжко, налив собi келих шампанського, взяв телефон i замовив мiжнародний дзвiнок. Вiн майже прикiнчив пляшку до того моменту, коли голос Емми почувся на лiнii.

– Моя книга потрапила до списку бестселерiв пiд номером чотирнадцять, – повiдомив чоловiк, ледве ворушачи язиком.

– Це чудова новина, – сказала Емма, тамуючи позiхання.

– А в коридорi стоiть фантастична бiлявка, котра тримае в руках пляшку шампанського i намагаеться вибити моi дверi.

– Це природно, любий. До речi, ти нiколи не здогадаешся, хто запросив мене сьогоднi провести з ним нiч.

6

Дверi вiдчинила жiнка у темно-синiй унiформi з накрохмаленим бiлим комiрцем.

– Я завiдувачка, – пояснила вона.

Гаррi потиснув iй руку, потiм представив дружину та сина.

– Чому б вам не зайти до мого кабiнету, – запросила завiдувачка, – там ми можемо поспiлкуватися, перш нiж зустрiтися з дiвчатами.

Вона повела iх коридором, прикрашеним рiзнокольоровими малюнками.

– Менi подобаеться цей, – сказав Себастьян, зупиняючись бiля одного з них, але завiдувачка не вiдреагувала, впевнена, що дiтей не мае бути нi видно, нi чутно.

Утрьох вони подалися за нею до ii кабiнету.

Щойно дверi зачинилися, Гаррi почав розповiдати завiдувачцi, як вони всi з нетерпiнням чекали цього вiзиту.

– Як i дiти, наскiльки я знаю, – повiдомила вона. – Але спершу маю пояснити вам кiлька правил будинку, позаяк моя едина турбота – добробут дiтей.

– Певна рiч, – пiдтримав Гаррi. – Ми у ваших руках.