Надійно прихована таємниця

Ще до того як доктор Лонгборн зачинив дверi свого кабiнету, Емма вiдчула, що новина не буде доброю.

– Хотiв би знайти простий спосiб сказати вам це, – почав фахiвець, коли вони сiли, – але боюся, що такого немае. Доктор Реберн, котрий лiкував вашу матiр упродовж кiлькох рокiв, проводив планову перевiрку i коли отримав результати своiх тестiв, то передав iх менi, щоб я мiг провести детальнiше обстеження.

Емма стиснула п’ястуки, як школярка, що ранiше робила, коли нервувала або переживала проблеми.

– Вчора, – продовжив доктор Лонгборн, – я отримав результати з клiнiчноi лабораторii. Вони пiдтвердили пiдозри доктора Реберна: у вашоi матерi рак молочноi залози.

– Це можна вилiкувати? – миттю вiдреагувала Емма.

– Ще не створили лiки для людей ii вiку, – зiтхнув доктор Лонгборн. – Ученi сподiваються на прорив у майбутньому, але боюся, що це задовго для вашоi матерi.

– Ми можемо щось зробити? – запитала Грейс.

Емма узяла сестру за руку.

– Тепер iй знадобиться вся любов i пiдтримка, яку iй може забезпечити сiм’я. Елiзабет – чудова жiнка, i, зрештою, пiсля всього, що вона пережила, вона заслуговуе на краще. Але вона нiколи не скаржилася, це не ii стиль. Вона типова Гарвi.

– І скiльки вона ще буде з нами? – поцiкавилася Емма.

– Боюся, – сказав доктор Лонгборн, – що йдеться про кiлька тижнiв, а не мiсяцiв.

– Тодi е дещо, що я маю iй розказати, – озвався Джайлз, який до цього мовчав.

* * *

Інцидент iз крадiжкою, про який стало вiдомо у школi Святого Беди, перетворив Себастьяна з маленького самiтника на щось схоже на народного героя, i хлопцi, якi ранiше його не помiчали, тепер просили приеднатися до iхнiх гуртiв. Гаррi вже почав вiрити, що це може стати поворотним моментом у життi сина, але коли сказав Себастьяну, що його бабусi лишилося жити всього кiлька тижнiв, хлопчик знову замкнувся в собi.

Джессiка розпочала свое навчання у «Червоних дiвах».

Вона працювала набагато стараннiше, нiж Себастьян, але все одно не вважалася найкращою у жодному з предметiв. Учителька малювання сказала Еммi, що шкодуе, що живопис не визнають провiдним предметом, адже Джессiка у вiсiм рокiв мае бiльше талантiв, нiж вона сама на останньому курсi в коледжi.

Емма вирiшила не переказувати цю розмову Джессiцi, а дозволити дитинi самiй дiзнатися, наскiльки вона талановита, коли настане час.