Надійно прихована таємниця

Все, що ми можемо зробити, це сподiватися, що вiн пiдтримае мою позицiю.

Вiн так i зробив. Наприкiнцi тижня доктор Гедлi викликав Гаррi, щоб поiнформувати, що директор гiмназii рекомендував правлiнню, що, незважаючи на те, що Себастьян не склав iспити з двох обов’язкових дисциплiн, йому все ж варто запропонувати мiсце в закладi на Михайлiв триместр[15 - Навчання в деяких англiйських школах розпочинають у жовтнi, коли Церкви захiдного обряду вiдзначають свято Архангела Михаiла.].

– Спасибi, – подякував Гаррi. – Це перша добра новина для мене за кiлька тижнiв.

– Але, – додав Гедлi, – вiн нагадав менi, що це буде вирiшувати опiкунська рада.

* * *

Гаррi був останнiм, хто вiдвiдав Елiзабет цього вечора, й уже ось-ось намiрявся йти, коли вона прошепотiла:

– Можеш затриматися ще на кiлька хвилин, любий? Менi треба дещо з тобою обговорити.

– Авжеж, певна рiч, – погодився Гаррi, сiдаючи на край лiжка.

– Я провела весь ранок iз Десмондом Сiддонсом, нашим сiмейним юристом, – подiлилася Елiзабет, затинаючись на кожному словi, – i хотiла б повiдомити, що я змiнила заповiт, бо не можу змиритися з думкою про цю жахливу жiнку Вiрджинiю Фенвiк, котра може захапати мое майно.

– Не думаю, що це досi становить проблему. Ми не бачили й не чули про Вiрджинiю вже кiлька тижнiв, тому припускаю, що все скiнчено.

– Причина того, що ти не бачив i не чув про неi увесь цей час, Гаррi, полягае в тому, що вона хоче, щоб я повiрила, що все скiнчено. Вона не випадково зникла з мiсця подii лише через кiлька днiв пiсля того, як Джайлз дiзнався, що менi недовго залишилось жити.

– Я впевнений, що ви даремно переживаете, Елiзабет. Не вiрю, що навiть Вiрджинiя може бути такою гидкою.

– Мiй любий Гаррi, ти завжди всiм вiриш, бо маеш доб- ре серце. Еммi дуже пощастило, коли вона познайомилася з тобою.

– Приемно таке чути, Елiзабет, але я впевнений, що з часом…

– Це едине, чого у мене немае.

– Тодi, можливо, варто попросити Вiрджинiю завiтати до вас?

– Я кiлька разiв давала зрозумiти Джайлзу, що хотiла б iз нею зустрiтися, але щоразу отримувала все дивнiшi вiдмовки.

Тiнь посмiшки лягла на обличчя Елiзабет перед тим, як вона додала:

– Але у мене е одна карта в рукавi, яку я маю намiр розiграти, коли мене опустять у могилу i коли моя душа повернеться як янгол помсти.