Надійно прихована таємниця

Але якщо вирiшив балотуватися, не дивуйся, що е люди, якi заради задоволення можуть закидати тебе гнилими помiдорами.

– Я нiколи не змiг би стати полiтиком, – сказав Гаррi. – Адже все сприймаю занадто особисто.

– Тодi тобi, ймовiрно, мiсце в Палатi лордiв, – зауважив Джайлз, зупиняючись бiля пабу. – Гадаю, що половина пiнти нас збадьорить, аби повернутися на поле бою.

– Не думаю, що я колись бував у цьому пабi, – Гаррi поглянув на вивiску з написом «Волонтер», що заманювала клiентiв.

– Я також не був.

Але настав день виборiв, тому будь готовий випити у кожному барi округу. Власники пабiв завжди радi висловити свою думку.

– Кого б ти хотiв бачити депутатом парламенту?

– Якщо тобi доводиться ставити таке запитання, – вiдповiв Джайлз, коли вони заходили до пабу, – тобi нiколи не збагнути хвилювання передвиборчоi боротьби, що таке зайняти мiсце в Палатi громад i вiдiгравати роль, хоч i незначну, в управлiннi нашою краiною. Це як вiйна без куль.

Гаррi попрямував до тихого закутка пабу, а Джайлз зайняв мiсце бiля шинквасу.

Вiн розмовляв iз барменом, коли Гаррi вирiшив приеднатися до нього.

– Даруй, друзяко, – сказав Джайлз. – Не можу ховатися в тiнi. Маю постiйно бути в усiх на очах, навiть коли маю перерву.

– Але е певнi конфiденцiйнi питання, якi я сподiвався обговорити з тобою, – зронив Гаррi.

– Тодi просто доведеться говорити тихiше. Двiчi по пiвпiнти темного, будь ласка, бармене, – попросив Джайлз.

Вiн хотiв вислухати Гаррi, але кiлька клiентiв раз по раз плескали кандидата по спинi i радили – не всi вони були тверезi, – як керувати краiною, звертаючись по-рiзному: вiд «сер» до «друже».

– Як там мiй небiж у його новiй школi?

– Схоже, «Бiчкрофт» йому подобаеться бiльше, нiж школа Святого Беди. Я спiлкувався з його вихователем, i вiн сказав, що Себ дуже здiбний, i вiн майже впевнений, що йому запропонують мiсце в Оксфордi, але йому все ще нелегко вдаеться налаштовувати стосунки з однолiтками.

– Прикро це чути, – засмутився Джайлз.

 – Можливо, вiн просто сором’язливий. Зрештою, тебе також не надто любили, коли ти вперше прийшов до школи Святого Беди.

Вiн обернувся до бармена.

– Ще двiчi по пiвпiнти, будь ласка.

– Хвильку, сер.

– А як моя улюблена подруга? – продовжував розпитувати Джайлз.

– Якщо ти маеш на увазi Джессiку, – сказав Гаррi, – тобi доведеться встати до довгоi черги. Усi люблять цю дiвчинку – вiд Клеопатри до листоношi, але вона любить лише свого татуся.