Обережно зі своїми бажаннями

Зi зростом шiсть футiв i три дюйми, з кучмою густого свiтлого волосся та тiлом вагою двiстi вiсiм фунтiв, що переважно складалося з м’язiв, Карлу було нелегко розчинитися в юрбi. Те, що було перевагою, коли вiн був молодим офiцером СС, може виявитися вадою упродовж наступних кiлькох годин. Лише одне йому було на руку – його нiмецький акцент. Багато католикiв, котрi жили на Фоллс-роуд, ненавидiли англiйцiв навiть бiльше, нiж нiмцiв, хоча iнодi це було складно визначити. Зрештою, Гiтлер же обiцяв об’еднати пiвнiч i пiвдень, коли виграе вiйну.

Карл часто замислювався, яку посаду отримав би вiд Гiммлера, якби, як той радив, Нiмеччина вторглася у Велику Британiю, а не припустилася згубноi помилки повернути на схiд i вторгнутися у Росiю. Шкода, що фюрер не цiкавився iсторiею. Проте Карл не сумнiвався в тому, що багато прихильникiв iрландськоi едностi були не бiльш нiж злочинцi та хулiгани, котрi вважали патрiотизм одним iз завуальованих способiв заробляти грошi. Ірландська республiканська армiя мала щось спiльне з СС.

Вiн побачив вивiску, що гойдалася пiд вечiрнiм бризом. Якщо повертати назад, то це треба робити зараз же. Чоловiк не вагався, адже вiн нiколи не забуде про те, що саме Мартiнес допомiг йому накивати п’ятами зi своеi батькiвщини, коли росiйськi танки опинилися на вiдстанi одного пострiлу вiд Рейхстагу.

Вiн зайшов у дверi з облупленою зеленою фарбою, якi провадили у бар, почуваючись настiльки ж непомiтним, як черниця в букмекерськiй конторi. Але вiн уже знав, що не iснуе iншого способу повiдомити ІРА про те, що вiн у мiстi.

І рiч не в тiм, кого ти знаеш… вiн не знав нiкого.

Вiскi «Джемiсон» Карл замовляв iз перебiльшеним нiмецьким акцентом. Потiм сягнув по гаманець, вийняв звiдти хрустку банкноту в п’ять фунтiв i поклав ii на стiйку. Бармен пiдозрiло глипнув на грошi, наче сумнiвався, чи достатньо мае грошей у касi, щоб вiдрахувати здачу.

Карл хильнув вiскi й одразу ж замовив iще. Йому слiд було хоча б спробувати продемонструвати, що вiн мае щось спiльне з ними. Його завжди тiшило, скiльки людей вважали, що великi чоловiки мають бути й великими пияками також.

Пiсля другоi чарки вiскi вiн роззирнувся по кiмнатi, але нiхто не забажав хоч кинути на нього оком. У барi сидiло людей iз двадцятеро: вони балакали, грали в домiно, сьорбали пиво й усi робили вигляд, нiби не помiтили в кiмнатi слона.

О пiв на десяту бармен дзеленькнув та оголосив останнi замовлення, через що кiлька клiентiв пiдбiгли до стiйки й замовили чергову порцiю.