Обережно зі своїми бажаннями

Овен кивнув, i санiтар вiдкинув простирадло, щоб показати пошрамоване та поранене обличчя, яке Емма одразу ж упiзнала. Вона заголосила, упала на колiна й нестримно заридала.

Пана Овена i санiтара не здивувала ця передбачувана реакцiя матерi, яка кинула погляд на свого мертвого сина, але вони були шокованi, коли вона тихо зауважила:

– Це не Себастьян.

2

Коли таксi пiд’iхало до шпиталю, Гаррi зi здивуванням побачив Емму, котра стовбичила бiля входу, явно його чекаючи. Але ще бiльше здивувався, коли дружина побiгла до нього з виразом полегшення на обличчi.

– Себ живий! – вигукнула вона iще задовго до того, як дiсталася до свого чоловiка.

– Але ж ти менi казала… – почав було вiн, та жiнка обiйняла його.

– У полiцii помилилися. Вони вирiшили, що це власник автомобiля, котрий потрапив в аварiю, бо Себ мав бути на пасажирському сидiннi.

– То це Бруно був пасажиром? – тихо зронив Гаррi.

– Так, – пiдтвердила Емма, вiдчуваючи частку провини.

– Ти ж розумiеш, що це означае? – уточнив Гаррi, вiдпускаючи ii.

– Нi. А про що це ти?

– Полiцiя, мабуть, повiдомила Мартiнеса, що його син вижив, i лише потiм вiн дiзнався, що саме Бруно загинув, а не Себастьян.

Емма схилила голову.

– Бiдолашний чоловiк, – видихнула вона, коли подружжя заходило до лiкарнi.

– Якщо тiльки… – Гаррi не закiнчив речення. – А як Себ? – тихо поцiкавився вiн. – У якому вiн станi?

– Боюся, що в дуже кепському. Пан Овен сказав, що в його тiлi майже не залишилося цiлих кiсток.

Схоже, його триматимуть у шпиталi ще кiлька мiсяцiв i решту свого життя вiн може провести в iнвалiдному вiзку.

– Просто будь вдячна, що вiн живий, – вiдреагував на це Гаррi, поклавши руку на плече дружини. – Менi дозволять його побачити?

– Авжеж, але лише на кiлька хвилин. І попереджаю, любий, вiн увесь у гiпсi й пов’язках, тож, можливо, ти навiть його не впiзнаеш.

Емма взяла чоловiка за руку й повела на перший поверх, де вони натрапили на жiнку, одягнену в темно-синю унiформу.

Вона метушилася серед пацiентiв i спостерiгала за ними, одночасно вiддаючи накази персоналу.

– Я панi Паддiкомб, – назвалася вона й простягнула руку.

– Старша медсестра, – прошепотiла Емма.

Гаррi потиснув жiнцi руку:

– Вiтаю, панi завiдувачко.

Не кажучи бiльше нi слова, маленька жiночка завела iх до палати, в якiй стояли два акуратнi ряди лiжок. Панна Паддiкомб попливла далi, аж поки не зупинилася бiля пацiента у дальньому кiнцi палати.