Лицарка Корони

– Цiеi ночi я був не сам… – прошепотiв молодий шляхтич.

– Що? Не чую!

Северин Наливайко наблизився до шляхтича i потягнувся за шаблею. Натовп принишк.

– Я був не сам цiеi ночi. З жiнкою. І вона зможе пiдтвердити, що я нiкого не вбивав! – вигукнув зблiдлий Жабокрицький i вiд сорому заплющив очi, Катерина Острозька закрила лице рукою. Розлючений старий князь повернувся в ii бiк:

– Катю!!!

Командир князiвськоi охорони схопив Жабокрицького за ворот жупана.

– Нi, це не вона, ваше свiтлосте! – звинуваченому пересохло горло, i з останнiх сил вiн промовив, – це була Анна Сокольська!

Не минуло й митi, як до затриманого рванув Марко Сокольський.

Вiн вже витягнув зброю iз пiхов – та його спинили iншi шляхтичi.

– Я не дам тобi ганьбити мою сестру! Це ти, свиня, вчора не давав iй проходу! Це бачили всi!

– Який грiх бере на душу цей брехун! – на цей раз вигукнула Анна обурено, розвернулась i попрямувала до виходу.

Люд розступився i зашипiв, наче сотня гадюк. Сокольська дивилась лише попереду себе i видавалась спокiйною i врiвноваженою, але, виходячи, щосили штурханула дверi руками.

Вийшовши з зали, вона спинилась, подумки намагаючись переконати себе, що усе, що вiдбувалось за дверима, немае до неi жодного стосунку i варто прямувати до покоiв. Утiм, так i не змогла, а лишилась стояти i слухати все, що вiдбувалось у залi.

Щойно дружина вийшла, Василь Борзобагатий зашарiвся. Тепер всi дивились на нього. Щомитi вiн ставав все багрянiшим i нарештi вичавив iз себе:

– Це неправда, ваша свiтлосте.

Моя дружина не могла так вчинити.

Тепер й чоловiк Сокольськоi разом iз ii братом полишили зiбрання. Спантеличений натовп загомонiв. Бiльше Анна не пiдслуховувала – вона нарештi пiшла геть. Хоч серце ii калатало, сумлiння гризло – i довелось докласти неабияких зусиль, аби заспокоiтись.

Тим часом старий князь лютував, вiн гупнув долонею по ручцi трону:

– Це не мiсто, а Вавилон – мати розпусти i гидоти землi. Заберiть цю потвору у пiдземелля. Там вiн швидко зiзнаеться.

– Але вiн шляхтич! Шляхтича не можна катувати! – заступився за Жабокрицького служба Януша Острозького, який ранiше вже перечив князевi, згадавши про Люблiнську унiю.

– У своему домi я – закон! – гримнув Острозький i стрiмко полишив трапезну. За ним охоронцi на чолi iз Наливайком виволокли обезсиленого i осоромленого Жабокрицького.

Анна Сокольська, на диво, зовнi видавалась надзвичайно спокiйною. Це помiтив Василь, який щойно зайшов у кiмнату.