Лицарка Корони

Роздiл X

– Хто тобе напоумив? Хто заплатив i скiльки? Хто?! Северин Наливайко був червоним вiд лютi. Вiн гримав на скривавленого Жабокрицького, якого розтягували на дибi у пiдземеллi князiв Острозьких. Жодним казематам не зрiвнятись iз катiвнею Дубенського замку. Цi три поверхи пiд землею, в яких ховались мiстяни пiд час татарських набiгiв, в разi необхiдностi швидко перетворювались на найлютiшу буцегарню. Втекти з дубенського пiдземелля жодному арештанту досi не вдавалось. Це знав Жабокрицький, однак i провину свою визнавати не хотiв.

Опирався допитам командира князiвськоi варти пiд прискiпливом поглядом колишнього друга та патрона – Януша Острозького.

Та до справи долучився кат, бiля якого стояв провославний священник та лiкар-юдей iз кремезним помiчником, який мав вправляти кiстки ув’язненому в разi потреби.

Жабокрицький стогнав i просив припинити тортури. Та все одно зiзнаватись не бажав – постiйно повторював, що цiеi ночi був iз княгинею Сокольською i що нi на кого не нападав.

Священник закликав його покаятись i розповiсти правду. Януш увесь час мiряв кроками припилюжену катiвню.

– Годi! Як ти смiеш! Ця панна щойно вийшла замiж! Як ти смiеш чорнити ii iм’я. Сокольськi – князi! На вiдмiну вiд тебе, голоти! – вибухнув Януш Острозький, – Кате, до роботи!

Шляхтич знову ридма заридав:

– Нi! Не треба! Я не винен!

Але кат вже заходився прив’язувати гирi до нiг Жабокрицького. Священник лише перехрестився. Януш вийшов iз катiвнi i рушив до сусiдньоi зали, де стояв накритий стiл.

Там мовчки сидiли побратими Жабокрицького, якi, проте, друга свого поспiшно зреклись i тепер доводили свою вiдданiсть молодому князю. Щойно Януш сiв у крiсло – йому налили вина просто з дiжки, якими було заставлене пiдземелля Острозьких. Це найнадiйнiша хованка князiв – тут зберiгались незлiченнi iхнi скарби та провiант, який мiг стати у нагодi в разi облоги.

– Жабокрицькi хоч i бiднi, але шляхтичi. Вони спробують налаштувати iнших проти вас, якщо довiдаються, що одного з них катували, – промовив, потупивши очi, один з князiвських служб у синьому жупанi.

– Хай тiльки спробують. Його провину вже доведено. Залишилось лише з’ясувати, кому вiн служив, – промовив Януш, вiдiрвавшись вiд срiбного келиха.

– Вiн цiлий вечiр ходив за Сокольською. Може справдi був iз нею, а вона з чоловiком бреше… – розмiрковував синiй жупан.

– Жабокрицький хитрий пес. Вiн навмисне це робив, аби так всi подумали, – пiдхопив iнший, що сидiв поруч.