У вогні плавильника. Срібло

– Якщо ви вирушите до Варшави, вас повинен супроводжувати чоловiк-родич. Напишiть батьку, хай вертаеться.

Самiйло попри все хотiв, аби мати не iхала до королiвського двору. Хто зна, що на неi там чекае. Але господиня була невблаганна:

– Я не та, яка пiдлаштовуеться пiд правила. Якщо ти ще не втямив, то твоя мати всi правила змiнюе пiд себе. Ходiмте, ви втомились з дороги.

Цей вечiр у Лiсниках був довгим. Господиня i радiла, i сумувала водночас – вона побачила свого первiстка, якого ледь народила в своi чотирнадцять.

Ледь вижила у пологах i гарячцi. І вiд того, либонь, вiн i був iй найдорожчим i наймилiшим серед усiх сiмох дiтей. Але вже завтра зранку вона вiдпустить його знову в той жорстокий свiт, де так легко може втратити.

Роздiл X

Бiлява панi пiдняла подiл спiдницi зi щiльного iталiйського оксамиту i зняла важкi черевики iз дерев’яною пiдошвою. Ступила на мокрий рiчковий пiсок i наблизилась до темних вод Роставицi. Вдихала в себе ранкову прохолоду i випускала з рота пар, який струменiв просто вгору, у блакитне небо.

Зробила крок – ще i ще – аж поки крижана вода не хлюпнула на ii ступнi. Ноги почали всмоктуватись рiчковим мулом – ще холоднiшим i пiдступнiшим за темнi води. Здавалось, рiка хоче проковтнути цю жiнку у свiтлому вбраннi i перетворити ii на одну зi своiх численних русалок. Та та й не опиралась. З кожною хвилею Роставицi ноги все глибше занурювались в рiчне ество – ось вже по кiсточку. Подiл сукнi став мокрим i важким – здавалось, з цiеi пастки вже не вибратись, тяжiння додолу не спинити. І за якийсь час – бiлявка щезне, розчинеться в одвiчних холодних водах.

– Ваше свiтлосте! – почулось позаду. Панi не оглядалась. Але знала – це служка мчить берегом, аби врятувати ii, полонянку, вiд крижаних i смертельних обiймiв. – Ваше свiтлосте, до вас приiхали.

Софiя спробувала вiдiрвати ногу, яка вгрузла в мул. Та не вдавалось. Служка простягнув iй свою руку i потягнув на берег, з гучним чавканням рiка нарештi виплюнула княгиню.

– Там панотцi приiхали до вас, – пробелькотiв хлопчина, вiдвертаючись вiд господинi, яка пiдняла спiдницю i дивилась на своi побiлiлi вiд холоду ноги. Жiнка зiтхнула i подалась до садиби Ружинських, залишивши взуття просто на березi.

Софiя змусила гостей чекати. Довго перевдягалась. Змiнювала вбрання, намагаючись затриматись якнайдовше. Повернувшись з-пiд Черемошки, вона змiнилась. Не радiла навiть, побачивши доньку, яка так довго i нетерпляче на неi чекала.