У вогні плавильника. Срібло

«Ох, Марино, Марино… звiдки в тобi ця впертiсть?» Роман пригадав, як вбив на очах царя та царицi колишнього iхнього гетьмана Миколку Меховецького i пригрозив вiдтяти голову i самому Дмитру Івановичу. «Не велика втрата. Носити йому голову лише до нашоi перемоги», – подумав Ружинський, позираючи на листи Марини. Роман i сам знае, що захищае самозванця – вже другого на його вiку. Але у князя власна гра. Тiльки непоступлива Марина все не погоджуеться бути iз ним. Роман згадав палкi обiйми царицi, ii теплi вуста i родимку на животi над пупком.

Але то все омана, не було в нiй почуттiв й любовi – бо плани ii теж пiдступнi. «Вперта католицька вiдьма». Знае ж бо вона, що полонила його бунтiвний розум. І вiн, князь, здатний тепер на все. Ружинський вже надiслав листа Папi, проголосивши, що переходить в католицизм. Та, звiсно, не сказав католицькому очiльнику, що рiшення таке ухвалив, бо в нього великi плани на царицю-католичку.

До шатра знов увiйшов офiцер – на цей раз з листом вiд брата Адама.

– Пiднеси менi вогонь – звелiв Ружицький, офiцер схопив смолоскип та пiднiс ближче.

Роман спалював листи Марини, дивився як вони чорнiли i розвiювались попелом. «Нiчого, Марино, все врештi буде так, як я хочу» – думав гетьман царських вiйськ. Надворi знову засурмили до бою, Ружинський отямився i потягнувся до листа брата. У ньому той розповiдав про напад дружини Софii на Черемошку i про збiр королiвськоi армii, яка збираеться в Москву. Про дружину князь волiв не думати – йому все одно, що там робить ця жiнка.

А от король Сигiзмунд, вочевидь, вирiшив скористатись його, Ружинського, перемогами i посадити на московський престол сина, Владислава. Але не бути цьому – нiхто не переступить плани гетьмана.

До шатра увiйшов у повному бойовому обладунку Махровський. В руках вiн тримав металевий шолом:

– Чув про перехопленi листи Марини. Щось ти, Романе, надто сильно дiвку залякав. – Махровський присiв поруч iз гетьманом.

– Передай Сапiзi, аби очi з неi не спускав. Вона ще мае зiграти свою роль.

 – Ружинський вiдклав братове послання.

– Коли будемо наступати? У воякiв уриваеться терпець. Вони без грошей, хочуть хоч трофеями поживитись.

– Зараз. Треба написати листа Сигiзмунду.

Махровський подивився запитально. Князь довго мовчав, поправляючи пасок та подiл жупана:

– Клич писаря. Сигiзмунд вирiшив втрутитись у нашi справи i зiбрати вершки. Хоче посадити на Москву сина свого. Але тому не бути. – Ружинський сплюнув на пiдлогу.