Синій зошит

По правдi, розум може бути холодний i хибний, а от серце треба мати розумне.

Вiр у те, що говориш, – i тобi теж вiритимуть.

Вiтай, плекай своi маленькi перемоги. Помiтиш, що iх буде бiльше, якщо будеш за них дякувати, примовляючи: «Я дiстаю бiльше, нiж очiкую».

Дуже важливо для власноi цiлiсности – дозволяти й иншим зокола бути собою.

Любити – з сього все починаеться. І цим звершуеться. Любити себе, любити людей, любити життя, любити Бога.

Кожен день вiдкрие щось нове, радiсне й цiкаве, якщо будеш його стрiчати й проводжати з думкою: «Сьогоднi чудесний день, а завтра буде ще лiпший».

Почувайся повсюдно i завжди в безпецi. Любов до себе i до Бога оберiгае тебе.

Їж рибу – i пливтимеш довго. І запливеш далеко.

Не поривайся врятувати весь свiт. Передусiм рятуй одну голову – свою.

Ти господар своiх слiв доти, поки iх не виповiв. А коли виповiв – то вже вони твоi господарi. Мiркуй добре!

Шаную тих, котрi завжди i на все мають свою вiдповiдь. Коротку i однозначну. Може, вона не завжди вiрна, не така глибока й мудра, зате – своя. То люди ясного взору. Не затуманеного помисливiстю душi, болiсними сумнiвами i чужими вiяннями. Таким людям простiше i легше живеться. І тим, хто бiля них, – також.

Хоча iнодi погляди й мiняються, то е звична рiч. Звiсно, людина – не зяблик, що лише одну пiсню знае.

Чомусь люди люблять поразницьку приповiдку: «Добре там, де нас немае». Вiр у те, що добре там, де ти е, – i так воно й буде.

А ще люди гадають, що «судити» – вiд слова «судьба». Мовляв, хтось чи щось судить нас чи, вiрнiше, – судить нам. І коли щось не виходить, ми кажемо: «Не судилося». Такий у нас забобонний розсудок.

Чинiть, як зраненi звiрi: зализуйте рани. Великi й малi. Не залишайте iх кровоточити й гнити. Зализуйте рани душi, обходячи й вириваючи з серця жала кривди, як тернини.

Тернини зловорожого свiту.

Нива душi i Дiм душi

Щастя приходить i вiдходить, як сонячна година. А радiсть – ii добувати треба. Вона як насiнина, яку належить зрощувати, поливати, полоти, лелiяти. Се – безнастанна робота на Нивi душi.

Головна наша земна праця.

Любов мае чотири барви, чотири сходини, чотири зрiлости. Спершу – увага, потiм – вибiр, вiдтак – досягнення,i нарештi, – служiння. Тими ступенями зросту ми пiднiмаемося вiд захоплення, через любування, сласнiсть, кохання, – до Любови.

До головного свого Дому душi.

Виходь iз самотности на люди.