Синій зошит

І навiть якщо судиться тобi спiзнати лише одну жiнку, все’дно розкриеться вона тобi в трьох лицях: насолодi, гiркотi й розрадi. І нич не втратиш, ще й здобудеш. Але слiд затямити: жiнка нам не даеться i не вiддаеться; жiнка – посилаеться нам.

Жiнка – не поклик, а покликання.

Маленька дiвчинка (було се в болотному краi Бiлоi Руси) навчила мене, бувалого й тертого випробами бурлаку, безхитрiсному способу мирного спочивку: «Засинайте з гарним спогадом – i усмiх залишиться на устах до ранку».

Так усе просто й мило.

Я й досi молюся, аби те дiвча i ii насiння мало високу долю.

Бувае, чхнеш – i в очах аж просвiтиться. І з хворотою так. Бувае, заслабнеш тiлом – а в душу наче яснота прийде. Може – щоб прояснити тобi нову потребу: як душа наша духом очищаеться, так i тiло треба звiльняти вiд зайвини, що обтяжила.

Все держиться на коромислi рiвноваги: як тiлесне, так i духовне. І одне одним пiдпираеться.

Все життя я тягнувся до високостей вселюдськоi культури.

І все життя силкуюся обернути надбане для корисноi потреби мого люду. Щоб зберегтися йому в здоров’i, силi, волi, мудрости i майстерности. Себто – зберегтися i пiднестися, яко народ. Власне, се i е головне мое служебне дiло. Всi иншi повинностi – лише для обслуги його.

Кождому з вас теж можу нараяти: мостiть одну дорогу, прямуйте в один бiк. Як той каменяр iз молотом, бийте в одно. І тодi центр усього свiту, сила всього живота вселиться у ваше служебне дiло. І ви здобудете на сiй дiлянцi виграш.

Правда, треба бути готовим до того, що все инше, побiчне, може змалiти i зникнути.

Такий закон концентрацii сили. І водночас закон пожертви.

Давнi люди, якi придумували слова, були мудрiшi за нас. Вигадали слово «рай» i довго не думали над тим, як назвати свою материзну – край. Краiна. Украiна. Навiть крихiтний клапоть землi може бути раем, якщо е рай у серцi.

А ми кажемо: добре там, де нас нема.

Коли поранити сосну, земля пошле iй через стовбур лiки – смолу, що затягне, загоiть рану.

Хiба се не пiдказка нам?! Із ранами своiми звертаймося до землi, до природи, до Неба – i будуть нам лiки.

Бо хiба ми гiршi, хiба малiшi за дерево?!

Усiм багатствам, усiм вигодам, усiм принадам i всiм жiнкам, якi в життi були менi не доступнi, складаю я нинi подяку. Бо се були не втрати – а набутки, не поразки – а пожертви, не розчарування – а досвiдчення. Втрачаючи дещо, набував я щось.