Синій зошит

Недоступне – се не вершини, якi ти не здобув; недоступне – се узбiччя, якi ти минув на своiй дорозi.

Рятуйся чистотою

Коли мене запитують, що помогло менi перебороти лихолiття, вберегти себе i рiвновагу духу, я довго не думаю над вiдповiддю: «Чистота. Чистота тiла, душi, потреб i помислiв». У молодi лiта се давало менi захист i снагу в протиборствi зi злом. У чистотi я був, як у бронi. В поважному вiцi се е моiм опертям, становим хребтом, що тримае пiдупалi сили.

Крiпися в чистотi. Рятуйся чистотою.

Служи чистотi.

Я давно вже не той, що переже. Не такi спорi руки, не такi бистрi ноги, не таке гостре око. І в дорогу вже не так легко пускаюся, як переже – тримаюся свого малого обширу. Проте добре знаний менi, Свiтовану, свiт сам приходить до мого порога. І ходить поруч, як вiрний пес. І доносить менi безгомiннi новини, кладе печатi на близькi предмети – i я зчитую тi знаки – i пiзнаю глибинний рух доби та далекий вiдлунок прийдешнього.

Свiт ходить колами. І ми, його живi частинки, також.

Тому ми вiчнi в сiй круговертi.

Чоловiка годi зламати. Якщо лише сам вiн не ламае вiрности. Вiрности самому собi, вiрi, жiнцi i своiй материзнi.

Сила вiрности – се непереломний снiп колоскiв твоеi цiлости.

Старостi бiльше бояться молодi, нiж старi. Бояться втратити вигоди i втiхи молодости. А що боятися тому, хто не мае що втрачати?! Чим бiльше я маю лiт, тим менше я iх боюся. Вони – мое надбання, моя постiйна подорож, в якiй немае часу озиратися назад i журитися завтрашнiм днем.

Довгi роки дарують довгi днi, позбавленi спокус i страхiв. Можна назвати iх многими i благими лiтами, як спiваеться в духовному славнi. Або заслуженою пристанню тихоi води.

Бо старiсть – то е сталiсть i терпiння.

Вмирати – означае умiряти. В словах захованi для нас пiдказки. Отже, умiряти – зводити все до меншоi мiри. Вiдмiрювати сили i провадити розмiрений тривок. Надходить час, коли ми починаемо спускатися з гори в долину. Сил тратиться менше, iх можна розтягти надовго.

Лiпше сам собi дiли, умiряй, нiж мае хтось урiзати. Радiючи маленьким благам щодень, думай про смерть, – так радили давнi гречани.

Правда, наш люд каже про се веселiше: збираешся вмирати – сiй жито.

Доброчеснiсть не мае бути зусиллям.Треба мати завжди i в усьому надiю на благiсть. Тодi доброчеснiсть стане для тебе потребою, звичкою.

Ми не прийшли з порожнечi. І ми не вродженi з нiчого. Ми – посланцi тих, що йшли перед нами. І до чогось дiйшли.