Князі Острозькі

1 серпня 1514 р. пiсля мiсячноi облоги й тривалого артилерiйського обстрiлу iз 144 (за iншими даними з 300) гармат мiсто здалося. Скориставшись успiхом пiд Смоленськом, вiйська Московii почали активно просуватися в глиб територii Литви. Московська армiя взяла Дубровник i опинилася в районi Оршi, далi дiйшла до Друцька, який теж був узятий, i зупинилася на Друцьких полях, виславши авангард до рiчки Березини. Втрата Смоленська, який вiдiгравав важливу роль на схiдному кордонi Великого князiвства Литовського, а також iнших мiст вiдкривала шлях для iнвазii московських вiйськ та окупацii ними бiлоруських i литовських земель.

Перша сутичка мiж московською армiею та вiйськами Великого князiвства Литовського вiдбулася 27 серпня 1514 р. на лiвому березi Березини, де московити зазнали поразки. Однак польський король, вiн же й великий князь Литовський Сигiзмунд І, з кiлькатисячним загоном залишився в Борисовi, вирiшивши не ризикувати. Вiн не мав певностi в перемозi. Основнi ж сили вiйська на чолi з великим гетьманом К.

І. Острозьким просунулися в напрямку до Друцьких полiв. Дiзнавшись про наближення супротивника, московити вiдiйшли назад, переправилися на лiвий берег Днiпра i розташувалися мiж Оршею та Дубровником, на рiчцi Кропивнi, зайнявши вигiднi позицii.

Московське вiйсько складалося як з росiйських полкiв, так i з татарськоi кiнноти. Ззовнi воно нагадувало бiльше орду кочiвникiв, а не впорядкований стрiй европейського вiйська. Московитами командував конюший царя Іван Андрiйович Челяднин.

Щодо «литовського» вiйська пiд проводом Костянтина Івановича, то це були об’еднанi сили Великого князiвства Литовського й Королiвства Польського. Власне, етнiчних литовцiв тут було мало. Переважно то були частини з украiнських, бiлоруських та польських земель.

У нiч з 7 на 8 вересня 1514 р. очолюване князем К. І. Острозьким вiйсько здiйснило ризикований маневр, форсувавши Днiпро. Кiннота переправилася вплав, а пiше воiнство перейшло рiчку двома майстерно зведеними мостами. Артилерiя скористалася своерiдним понтонним мостом, при зведеннi якого були використанi великi бочки.

У цьому випадку Костянтин Іванович багато чим ризикував. Адже супротивник мiг легко розбити його вiйсько по частинах, не давши повнiстю переправитися на лiвий берег Днiпра. Однак князь-полководець, побувавши в полонi у росiян, добре вивчив iхню психологiю. Вiн вважав, що московськi воеводи дадуть йому змогу форсувати рiку, щоб потiм повнiстю розгромити його вiйсько.