Поміж двох орлів

Взагалi мiж родами Потоцьких i Жолкевських здавна тривала нездорова конкуренцiя за вплив на королiв Речi Посполитоi. Останнiми роками верх взяли Потоцькi – брати Ян та Стефан мiцно обступили короля i не пропускали жодного указу, який би пiдносив становище польного гетьмана. Саме це звання – найбiльше, на що мiг сподiватися Станiслав Жолкевський. Причиною такоi нелюбовi Сигiзмунда ІІІ була незалежна позицiя гетьмана, не завжди спiльна з позицiею корони. Ось i в цьому питаннi – вiйни з Московiею – Жолкевський дотримувався тiеi думки, що нiчого шляхтi лiзти у московськi хащi за всякими самозванцями; нiчого доброго з того не вийде.

Сигiзмунд же Третiй Ваза хотiв бачити на московському тронi свого сина Владислава. Здавалося, невдачi обох самозванцiв остудять запал короля, але у лютому московський цар несподiвано запросив для боротьби з Дмитрiем шведського генерала Якуба Делагардi.[12 - Якуб Делагардi (1583–1652) – шведський вiйськовий i державний дiяч, граф, активний учасник подiй Смутного часу. ] Оскiльки пiд орудою Дмитрiя перебувало немало посполитоi шляхти, Сигiзмунд розцiнив це як виклик собi. Сам факт запрошення шведiв свiдчив, що ослаблена роками смути Московiя вже не така сильна, як недавно. Виникла можливiсть повернути вiдiбраний 1514 року Смоленськ.

А сеймики вiдмовили у вiйську!

– Я слуга короля, – вiдповiв гетьман. – Запросить – пiду на Москву, хоч це i суперечить моiм принципам. Тому менi й потрiбне вiйсько.

– Ви наберете мiсцевих? – поцiкавився Павло Щасливий.

– Це вас хвилюе?

– Ви заберете чоловiкiв, якi будують костел.

– Всiх не заберу. Хтось та й залишиться. Хоча не думаю, що це затягнеться надовго. Максимум два роки.

Регiна Жолкевська пiдвелася:

– Я хочу поговорити iз нашим зятем про Зоф’ю, – сказала вона.

Іван Данилович пiдвiвся також.

(Дочка подружжя Жолкевських була замужем за Іваном Даниловичем, переiхала з ним в Олеський замок, але сьогоднi до батькiв не прибула: за словами зятя, почувалася недобре.

)

– Пробачте, панове, сiмейнi справи, – усмiхнувся Станiслав Жолкевський.

Обидва архiтектори розумiюче закивали головами. Цi слова стали неначе сигналом для хлопцiв. Вони одночасно пiдвелися i попросили дозволу оглянути звiринець, розташований у парку з пiвденноi сторони замку. Отримавши згоду гетьмана, вони також покинули залу.

– З вашого дозволу, пане гетьман, ми також вiдкланяемося, – озвався Павло Щасливий.