Поміж двох орлів

Станiслав Жолкевський[1 - Станiслав Жолкевський (1547–1620) – польський державний i вiйськовий дiяч.] вперше з’явився у Винниках одразу ж пiсля останньоi татарськоi навали. Нелюбимий королем Сигiзмундом, вiн, тим не менше, пiдтримував останнього завжди, i пiсля того, як 1596 року розбив повстанцiв Северина Наливайка, отримав привiлей побудувати власне мiсто i назвати своiм iменем. Вибiр впав на село Винники, що розкинулося на лiвому березi мальовничоi рiчки Стрвини неподалiк родинного маетку гетьмана у Туринцi. Облюбувавши високий правий берег, Жолкевський заклав замок.

З’являючись епiзодично у Жовквi, власник мiста все ж постiйно контролював будiвництво, запросивши для цього з Італii вiдомого архiтектора Паоло де Дукато Клеменсi.[2 - Паоло де Дукато Клеменсi (Павло Щасливий; пом. 1610 р.) – львiвський будiвничий доби Ренесансу.] Схиблений на Леонардо да Вiнчi, Павло Щасливий (так стали називати iталiйця, замiнивши iм’я, що важко вимовлялося, а ще важче запам’ятовувалося) переконав Жолкевського побудувати мiсто.

Бажаючи вразити, а то й досадити численним недоброзичливцям, Станiслав Жолкевський згодився. Тепер архiтектору вже нiщо не заважало працювати так, як йому хотiлося. Мало того, що прискореними темпами будувався замок-резиденцiя Жолкевських, одночасно зводилася оборонна стiна, окреслюючи цим межi майбутнього мiста.

Коли ж у 1603 роцi король надав Жовквi нiмецьке право, сюди перебралася дружина Регiна з синами. Цим же указом мiсту дозволили проводити чотири ярмарки. Завтра якраз вiдкриваеться другий у цьому роцi, станiславський.

– Завтра ярмарок, – нагадав Амвросiй. – Пiдеш?

– Звичайно, – вiдповiв Тарас. – Ще до вечора наловлю риби, мати напече. Буде що продавати.

– А Мошко вiдпустить?

Тарас насупився. Згадка про управителя села завжди псувала йому настрiй. Ще 1560 року тодiшнiй власник Винникiв i навколишнiх сiл Андрiй Висоцький дарував iх белзькому воеводi Станiславу Жолкевському, батьковi гетьмана. Новi власники спочатку батько, а за ним i син, постiйно перебуваючи у походах (то короля потрiбно рятувати, то Наливайка упокорювати, то зi Швецiею воювати), у своiх володiннях з’являлися нечасто i всю владу над селами вiддали в руки управителiв, в основному, жидiв.

Тi, вiдчуваючи тимчасовiсть своеi посади i бажаючи урвати вiд неi ласий шматок, вичавлювали з селян усе: якщо пан встановлював один тиждень панщини, то управителi збiльшували ще на сiм днiв особисто для себе. Тому селяни змушенi були майже пiвроку працювати на панiв.