Марго та сексот

От хто в мiстi не знае, що ту аптеку засновано з наказу самого Петра I, той не знае нiчого, бо навiть Ксенька у своi шiсть рочкiв про те знае достеменно. Як не знати, коли в тiй аптецi працюе горбата, але дуже грамотна тьотя, а головною там – Белла Борисiвна. І коли вони з Валькою йдуть по порошок вiд якоiсь черговоi напастi, то, попри постiйне велелюддя, устигають дiзнатися щось цiкавеньке. А ще вони знають, що всi трав’янi чаi тут iз Берозоточi… Але зараз iм не до чаю, бо перед очима пирiжки з вишнями, якi випiкають у «Чайнiй», де працюе Ксенина мамка.

А «Чайна» якраз навпроти аптеки – теж на розi тих самiсiньких вулиць, i в колоритному закладi нiколи не бувае безлюдно, бо там продають не тiльки пирiжки…

Пузата дiжка стоiть впритул до високого рундука i чекае, коли хтось почне накачувати штуковиною, схожою на насос, пиво на розлив. Інодi це робить сама мамка, та частiше, щоб прискорити процес, хтось iз вiдвiдувачiв займаеться сумнiвним видом спорту. От i сьогоднi, щойно дiтвора переступила порiг «Чайноi», у очi кинувся дядечко, який пiдкачував подачу пива.

А Ксенина мамка розливала питво в пузатi склянi келихи, даючи осiсти шумовинню, щоб ii нiхто не лаяв за торгiвлю пiною.

– Мам, – крикнула Ксенька мало не з порога, – ми по пирiжки! Уже напекли?

Матiнка, яку звали Олею, поглянула на донечку, усмiхаючись самими очима, – так умiла тiльки вона – i мовчки кивнула головою на знак того, що пирiжки таки напекли.

Наша парочка рушила до рундука помiж ще не дуже чисельного чоловiчого гурту.

Як правило, завсiдниками цього закладу були переважно таки чоловiки. Безногий чолов’яга, зодягнений у вигорiлу гiмнастерку, сидiв на дощечцi з роликами-пiдшипниками замiсть колiс, а поруч нього на пiдлозi лежали двi дерев’янки з петлями для рук. Бiля дiжки управлявся вусань, не знiмаючи плетеного кошика з плеча, що свiдчило про його дрiбномiщанську вдачу. Чоловiки перегукувалися.

– Ти менi, браток, великий бокал вiзьмеш чи такий собi, аби вiдчепитися? У вас там у селi таки хоч дрiбку легше.

Харч свiй i дах на головою, – гукнув безногий.

– Еге ж… У нас i в лiс дров не треба везти. Тiльки за дармодень треба спину гнути. А дiвчата як спiвають: нi корови, нi свинi, тiльки Ленiн на стiнi. Їм абищо спiвати… А ти сам живеш?

– Та не сам… У матерi живу. Вона мене за дитину тримае, нiкуди не вiдпускае. Каже, що зараз iнвалiди кудись зникають. Ходить за мною слiдком – малим був – так не ходила.