Марго та сексот

А це бiгае то у военкомат, то у соцбес, то у райком… Хоче менi мотоколяску-iнвалiдку вибити. Отодi я заживу. Може, пiдробляти стану, i тодi вже я тобi куплю пива, а отих малих, Ксеньку i Вальку, на своiй колясцi покатаю… Правда ж, малеча?

Валька i Ксенька перезирнулися i прудко прошмигнули до мамки за пирiжками. Вони вже не вперше бачать тут безногого i знають його круту вдачу, яка прокидаеться вже пiсля третього хмiльного келиха. А як ще хтось хлюпне в те пiйло грамiв сто «Московськоi», то як по вуху хто чоловiка вдарить.

Дядько дiждався, коли мамка долила в келихи пива до самiсiнького краю, i, не знiмаючи кошика з плеча, нахилився до колишнього фронтовика. Той обтер губи сiрою долонею, крякнув, смикнувши шиею, наче гусак, й, обережно взявши обома долонями скляну посудину, припав жадiбним ротом до питва. Вiн ковтав, не вiдриваючись нi на мить – без передиху. Здавалося, що поспiшае; бува дядько передумае i забере недопите. А дядько нарештi спроквола поставив свого кошика на дрiбнi, зачовганi чоботами кахлi пiдлоги, притис його помiж своiх стоптаних черевикiв i поволi умочив вуса в тонку смужечку пивноi пiни.

Безногий допив, витер рукавом гiмнастерки губи, помацав пальцями едину жовту медаль, нiби пересвiдчився, що вона нiкуди не дiлася, i подивився на дядька безгрiшним поглядом, навiть не зминувши. Вiн вiдкрив уже рота, намiрившись щось сказати, але безтурботне гудiння, наче у вулику, ще не розбурханоi «Чайноi», обiрвалося гучним командирським баритоном високого чоловiка, який увiрвався в товариський простiр.

– Так, товаришi, похмелятися будете в свiй законний вихiдний день, а зараз без шуму й гаму вперед на трудовий подвиг!

– Хто це? – тiльки й встиг запитати дядько, не допивши свого пива i викотивши здивованi очиська на лоба.

– Та хто-хто… Це велика шишка iз райкому партii. Тiльки вирядився, ба, як! Пiд колгоспника… Зазвичай у костюмчику на два гудзика, а тут… – сказав iнвалiд i тепер уже заблимав очима, бо всi сподiвання на другий келих пива корова язиком злизала.

Керiвник, одягнутий у кирзовi чоботи, з куфайкою через плече, яка у таку спеку тiльки муляла людям очi, а хазяiну руку, стояв на дверях твердинею. Із-за його спини по обидвi сторони випурхували мiлiцiонери i культурно, не в шию, почали виводити iз пивноi зали бажаючих чи то причаститися, чи похмелитися.