Марго та сексот

Дивна рiч, коли дiд згадував вiйну i розгортав удома бойовi дii, розмовляв росiйською, а коли повертався з вiйни на якусь коротку дещицю часу, переходив на любий всьому мiсту суржик.

Ксенька й Валька влетiли в кособокий сарайчик, склепаний iз трухлявих дощок, i кинулися до старих дореволюцiйних жорен, якi уже терли зернину за зерниною на борошно. Дiд Прокiп мовчки крутив верхнiй камiнь спецiальним пристроем, а нижнiй стояв непорушно i в жолобок сипалася ледь сiрувата субстанцiя, яку важко було назвати борошном.

Мiшок iз зерном стояв обабiч жорен. Ксенька взяла одну зернинку, спробувала ii на зуб.

– Тьху! Несмачно. І як iз такого млинцi печуть?!

– Із такого млинцi не печуть, – буркнув дiд. – За третiм разом мука стане бiлою, i з того вже можна буде пекти млинцi.

– А як ви думаете, зернинi боляче, коли ii розжовують жорна?

Валька i дiд перезирнулися, але вiдповiдi на таке каверзне питання нi в малого, нi в старого не знайшлося. Ксенька важко зiтхнула i, втративши iнтерес до одноманiтного процесу, пiшла додому.

Це ii товариш мiг годинами дивитися на тертя каменю об камiнь, на жолобок, iз якого сипалося розтерте зерно – так народжувалося борошно. А дiвчинцi стало сумно, бо все очевидне нiколи не вдовольняло допитливоi натури, i ii найважливiшi питання часто лишалися без вiдповiдi.

За порогом рiдного дому чекав справжнiй гвалт, бо там – мало не в прямому значеннi слова – на голову Ксеньцi впали гостi. Найнесподiванiшим був маленький хлопчик Вася, якого треба було похрестити в тутешнiй церквi.

Вася був зовсiм малим i не вмiв ходити, вiн весь час плакав. Це страшенно дратувало дiвчину i вона вже знову хотiла втекти в сарай до дiда Прокопа, навiть згодна була дотемна стовбичити пiд тими жорнами, якi так подобалися Вальцi, аби тiльки не чути це ревище. Та мама й тiтка Галя, мамка того крикливого Васi, настирно пiдштовхували ii до малого крикуна й наперебiй торохтiли:

– Та пограйся ти з дитиною! – шепотiла мама на вухо.

– Поiграйся! Он хороший мальчiк, – запевняла Ксеньку тiтка.

Нiчого хорошого у цiй переляканiй невеликiй людинцi Ксенька не бачила. Чорняве, куце, крикливе дитинча, мабуть, ще й гратися не вмiе. Нi, ну що хорошого цi дорослi побачили в тому, що Вася кричить на всю Плеханова? Чесно? Ксеньцi, окрiм того, що трiснути малого по головi алюмiнiевим кухлем, нiчого не хотiлося. Може, вона погана дiвчинка, але ж правдива. І якщо терпить оцих родичiв, то тiльки заради мами.