Марго та сексот

Отак сiдае на малюсiнький стiльчик у кутку, наче покарана, i затуляе вуха вказiвними пальцями. Цiкаво, невже у тому мiстi, де живуть цi родичi, немае жодноi церкви, щоб iхати з крикуном на край свiту тiльки для того, щоб його охрестили?

Дядько Сашко i тiтка Галя розмовляли росiйською, але не зовсiм такою, яку Ксенька чула повсякчас довкола себе. Це була росiйська мова з акцентом. Особливо чудно було дiвчинцi, коли дядько сказав:

– Девчьонка, ти зачем строил такую страшную рожицу? Вася пугается.

– І як ви тiльки в школi училися? Ось я ще не знаю, у яку школу мене батьки вiддадуть – руську чи украiнську, але точно знаю, що девчьонка – це вона, а не вiн, – прошипiла з притиском.

Потiм було гучне застiлля iз самогоном, який розливали у «гранчаки» й «полустаканчики», закушували квашеними торiшнiми огiрками i картоплею iз засмажкою. А пiзнiше причащали усiх сусiдiв розкотистими пiснями, яких Ксенька ранiше не чула.

І що дивно, батько теж спiвав i не гикав, не гальмував – ну нiби зцiлення вiд контузii з ним нарештi трапилося.

Спала тiеi ночi Ксеня без маминоi казки на двох стiльцях, засланих ватянкою, бо ii лiжечко окупував крикливий Вася. Нi, проти такого спання дiвчинка нiчого не мала, адже всiлякi перемiни мiсця дислокацii iй були до душi, та й у хатi ж – не надворi й за шию не капле. Але вже перед ранком вона таки звалилася з iмпровiзованого ложа, яке роз’iхалося врiзнобiч, i з переляку, не збагнувши, де опинилася, загорлала не гiрш Васi:

– Ма-а-а!!! Мамочко, де ти?

Сидiла пiд стiльцями з ватянкою на головi, а здавалося, що опинилася саме у дворовому погребi, у тiй страшнiй ямi, з якоi починаеться довга й лячна дорога на той свiт.

А Ксенька хоч i обожнюе мандри, та до таких ще зовсiм не готова – вона iх тiльки уявляе, i на тiй уявнiй картинцi багато зловiсних кольорiв. У кожноi людини е своi страхи, i тi страхи розпорошуються часом i досвiдом, а бувае – тримають все життя, як собаку на прив’язi. А у Ксеньки досвiду було – як кiт наплакав. І як тут не загорлати!

– Тихо-тихо, дитинко! Не кричи. Ти вдома… І всi ми тут… – зашепотiла мама, скидаючи ватянку з дитячоi голови.

І оте фатальне «всi ми тут» постало в уявi малоi дiйсним вироком.