Марго та сексот

Отож вiн далi полемiку з приводу буду-не буду з онуком не вiв. Смикнув з бiдолашного ковдру, пiдхопив на руки малого й поволi опустив у дiжку. Валька й ойкнути не встиг, тiльки в очах йому сто метеликiв одразу замелькало.

– Ти, Валь, не того… Не дрейф. Я усi трави на Плютенцях позривав i запарив, а ще сухоi гiрчицi сипонув. Ми твою хворь одним махом унiчтожим. Щас я ще гаряченькоi пiдiллю, а то, бач, витiкае, та й вичахае.

– Дiду, менi погано. Голова обертом…

– Терпи, пацан! Зараз я тебе рядниною накрию, щоб пропотiв.

– Не треба, дiду, я не витримаю…

– Ще чого? Ти ж козак!

– Нi, я вже не козак, дiду, а рак варений. Усе – встаю!

– Сиди, я тобi сказав!

– Не можу…

І хтозна, скiльки б iще дiд «виварював» хлопця у дiжцi, коли б не нагодився з роботи Вальчин батько i за Ксенчиною наводкою не заспiшив у сарай.

– Та’, що ти тут робиш? І де хворий Валька подiвся? Невже одужав? – гукнув вiн, стоячи на порозi сараю.

– Може, вже й одужав. Ми тут з ним процедурами займаемося…

– Якими ще такими процедурами? Чи ти не здурiв, батьку?

– Пап, пап, забери мене з цiеi дiжки, бо я зараз помру, – подав голос Валька i з жалостi до себе самого тихенько заплакав.

Добре, що краплi поту й випари дiдового зiлля вже текли по хлоп’ячому худенькому обличчю й нiхто не помiтив тих страдницьких слiз.

Батько закутав хлопця в ряднину i понiс на руках в квартиру, а слiдом поспiшав дiд, i обое вони залишали пiсля себе величезнi кавалки багнюки, яка утворилася внаслiдок протiкання дiжки.

Наступного дня справжня лiтня жарота повернулася в мiстечко. Слабкий, але вже з нормальною температурою Валька сидiв на ганку з величезним куснем бiлого хлiба, густо змащеного торiшнiм малиновим варенням, яке мама дiстала з льоху на честь синовоi хвороби. Поруч нього примостилася Ксенька з гумовою лялькою у руцi, вона намагалася не дивитися на смакоту, i саме те, що вона весь час зирила тiльки вбiк, видавало ii очевидне бажання.

– На – вiдкуси! Тiльки з iншого боку, бо в мене ж мiкроби, – сказав хлопчик i повернув хлiб з варенням непочатим краем до Ксеньки.

– А я тобi завтра дам вiдкусити зi смальцем. Мамка казала, що топитиме здiр, бо нашi гостi скоро ушi нам поод’iдають. Валь, а це Гора тебе вилiкував чи дiд Прокiп?

– Обидва… Вони ж мене лiкували по черзi.