Марго та сексот

А може, саме в якiйсь iз тих книжок можна буде знайти вiдповiдь на питання, котрi дорослi люди залишають без вiдповiдi, подумала Ксенька i рiшуче розчинила дверi на всю котушку. Валька вiд несподiванки мало не впав носом на червону килимову дорiжку. Нi, вiн таки впав, але на обидвi руки, якi встиг випростати попереду себе. Та як би там не було, вони опинилися в бiблiотецi. Пiсля такого неочiкуваного вторгнення iз-за столу вислизнула невеликого росту жiночка i кинулася на допомогу хлопцевi.

– Як же це ти, хлопчику?! Дуже забився?

– Та нi – усе в порядку.

Я ненароком… – забурмотiв Валька, пiдхопившись i показуючи за спиною кулака своiй приятельцi.

– Мене звати Ксеня, а його – Валька. Ми хочемо розписатися у вас, – заявила дiвчина з ходу, щоб одним махом замилити прикрiсть. – Валька вже умiе по-дорослому, а я – по складах.

– А мене звуть Раiсою Миколаiвною, – сказала бiблiотекарка, прикриваючи рукою посмiшку. – Почнемо з того, що ви, мабуть, прийшли, щоб записатися в читачi, бо розписують не тут, та й, боюся, ще не на часi вам, молодята.

Але чому ви без дорослих?

– Та нашi дорослi то на роботi, то гостей стережуть. У них немае часу по бiблiотеках ходить.

– Та ви ж, мабуть, ще й в школу не ходите? Я не можу вас без дорослих записати читачами.

– Я в цьому роцi йду в перший клас, – поспiхом, допоки не перебила Ксеня, вставив своi п’ять копiйок Валька.

– Це нечесно! Я чула, як по радiо казали, що у нас молодим – дорога… А ми що – не молодi? Удома я не можу навчитися читати по-дорослому, бо там Вася iз Ками репетуе на всю вулицю Плеханова.

Нашу церкву навiщось закрили, i тепер його нiяк не можуть охрестити, щоб нарештi поiхав звiдси. А менi треба термiново навчитися читати, – заторохтiла горохом об стiну мала.

– Якi книжки тобi подобаються? – запитала Раiса Миколаiвна настирне дiвча.

– Та я всенькi книжки люблю читати. Хочете, я вам про Котигорошка усе розкажу напам’ять? І «Золушку»… Я уже багато читала. Але менi треба, щоб там було про принцесу або королеву.

У вас е такi книжки?

Звичайно, Ксенька казала неправду. Вона не завжди вiдрiзняла правду вiд брехнi. Та ii брехня – це нiби й не зовсiм брехня, а така собi напiвправда. Інодi вона видавала за дiйснiсть те, що iй могло привидiтися вночi, чи те, що вигадувала й уявляла… Вона ще не знала, що лiтература часто саме так i народжуеться на свiт. Великi казкарi – найбiльшi фантазери й брехуни, але трапляеться й так, що iхнi казки стають реальнiстю.