Марго та сексот

Валька знехотя, не озираючись, схопив простягнуту руку, й за мить вони вже вдвох зирили у вiконце. Ксенька спиналася навшпиньки i обома руками чiплялася за Вальчинi закороткi штанцi, якi трималися на солiднiй шлейцi, загнузданiй через хлоп’яче плече.

– Ей, шолупень, ви куди це повилазили? Ану брись звiдтiль, а то щас до мамки з папкою за вухо потягну, так вони вам надають по жопi! – суворий чоловiчий голос на якусь коротку мить пришпилив малечу одне до одного.

Але хiба iм звикати? І вже за хвильку парочка, немов здуте вiтром пiр’я, полетiла за рiг й опинилася на вулицi Луначарського.

Їхнi однаковiсiнькi синi сандалi – у таких чалапала майже вся дрiбнота мiста – тiльки й замелькали тротуаром. Та скiльки там тiеi вулицi Луначарського? Може, е двiстi метрiв, а може, й нема. Пригальмували вони вже на розi Радянськоi. Оце вулиця так вулиця! Валька з Ксенькою, наче в степ вибралися. Цiею дорогою вони iнодi, та частiше задвiрками, мандрували до базару.

– А ти знаеш, що цiею вулицею можна й до Киева дiйти? – сказала дiвчинка, вiдсапуючись й осмикуючи вже тiсненьку штапельну в дрiбну квiтку сукеночку, яка пiд час кросу пiдiбгалася куди не слiд.

Та сукенка, перелицьована з маминоi староi кофтини, була в Ксеньки одна-едина на все лiто.

– Ти ще скажи, що до Москви… Хтось тобi й повiрить, тiльки не я.

– Мамка менi казала…

– Багато твоя мамка знае! Вона що, на махорочнiй фабрицi тютюну нанюхалася?

– А твоя, а твоя… Ти мою мамку навiщо зобижаеш? Вона на тiй фабрицi вже давно не працюе.

– Та ладно… Знаю. Твоя мамка тепер у «Чайнiй» калiкам пиво продае.

– Чого це калiкам? Вона всiм дядькам пиво продае.

Тут Ксеньцi в око впали великi ледь прочиненi дверi будинку на розi вже згадуваних вулиць. І хiба можна було пройти мимо, та ще пiсля такого «сiмейного» скандалу? От дiвчинка й прослизнула в невеличку химерну щiлину. Валька ледве встиг блимнути круглими очима в обрамленнi пухнастих жовтуватих вiй, а Ксеньки вже катма. Почухавши свого ще жовтiшого вiд сонячних променiв чуба, вiн обережно, бочком, протиснувся слiдком за невеличкою товаришкою – предводителькою iхньоi не чисельноi банди.

Саме так охрестив iх одноногий колишнiй фронтовик iз сусiднього будинку на шiсть квартир, трое дверей якого виходили прямiсiнько на тротуар. Усi, не залежно вiд вiку, звали того заточувальника ножiв i ножиць дядею Васею. Та про нього – теж пiзнiше.

У невеличкому коридорчику, де опинилася вiдома в мiстi парочка, було напiвтемно i вкрай тихо.