Марго та сексот

Грубезний дядько iз жовтими вiд махорки вусами, у довгому, до самiсiнького долу, фартуху, у кирзових чоботях, у рукавицях чорного кольору наливав iз дiжок в посудину покупця керосин i бензин. Вонюча й горюча сумiш потрiбна кожному, бо на керогазi чи примусi iжу готуе майже все мiсто, а по селах i навiть на околицях мiста ще немае електроосвiтлення, i лампа-керосинка освiтлюе темнi закутки осель пролетарiату й селянства.

Жива черга, наче цiлiсна iстота, iз канiстрами й пляшками рiзного штибу терпляче вихиляла хвостом i рухалася повiльно-повiльно.

Люди гомонiли собi про всячину, та iнодi зривалися на якусь суперечку i галас здiймався до самiсiнького небозводу.

– Ану, цить! Не галдiть тут над вухом! Я й так уже з нiг падаю. Цигарку скрутити нiколи, а ви завелися, – сердито гаркнув вусатий торговець.

– А вам не положено цигарку тут крутити, – перекрикнула його тiточка у квiтчастiй хустцi. – Он де написано й намальовано, що заборонено…

– Поговори менi! То стоiш iз порожньою лiтровкою, з порожньою й додому почвалаеш.

І не ти одна, а вся черга…

– Не маете права! Ви на роботi, а люди…

– Та ладно… Зачинюся зараз, так тобi усi таке «спасiба» скажуть.

Черга сколихнулася, захвилювалася i перемкнула всю багатоголосу увагу на тiточку. Загаркали. І – як сiм баб пошептало. Замовкла бiдолаха.

Тiльки у крамаря шланг таки застопорило – не ллеться керосин у посудину i баста. Вiн щось там смикав, перемикав – глухо. Тодi вийняв гумову кишку iз канiстри, обтер так-сяк рукавицею i почав дмухати в отвiр, надуваючи щосили щоки.

Керосин – не з мiсця. І вже аж пiсля того, як дядько засунув шланг в рота й щодуху потягнув у себе, противна рiдина рушила i за мить уже йшла цiвочкою у емкiсть. А продавець раз по раз спльовував гидоту через своi рудi вуса на землю, встигаючи при цьому лаятися вповнi пристойними словами.

– Розтуди твою налiво! Як насмокчешся за день, так в животi пекло, а не кишки.

У черзi стояв i Валька. Вiн трохи хвилювався, бо ходив у школу на другу змiну i мiг запiзнитися на уроки.

Тепер йому було вже 14 рочкiв. І найбiльше в своему життi пiдлiток ненавидiв черги, у яких доводилося стояти чи не тричi на тиждень. То стiй за хлiбом бiля «тридцятого» магазину, то бiля «сiтки», у якiй приймають склотару, то на базарi за копитами… О, то окрема розповiдь, яку не можна оминути.

На свята будь-якого штибу – чи то державне, чи то релiгiйне – вдома обов’язково варили холодець.