Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

Орися, видно, вiдплакала свое ранiше, бо за два днi гульби не зронила нi сльозини, хоч би для годиться, – повинна ж сплакнути молода бодай раз; вiдрадiла свое ще в дитинствi i не усмiхнулася нi разу, коли вiдтанцювала з дружками останнiй дiвочий танець, а мала б усмiхнутися, бо так повелося на всiх весiллях за давнiх часiв, не пригорнулася до батька, коли молодий забирав ii з дому, – дивувалися гостi, бо такого прощання ще не бачили, i не дозволила Адамовi взяти себе на руки, коли той хотiв, теж за старим звичаем, висадити на весiльний ридван, – вiдбула Орися свое весiлля, наче замiсть неi присутнiй був ii мармуровий образ: прекрасний i неживий.

«Спасибi, батьку, за хлiб-сiль», – сказала, схиливши голову в скупому поклонi.

Здавив сльози Івашко i простягнув руки, щоб востанне обняти дочку – ще чисту, не торкану, не обнiману нiким чужим, але Орися стояла незворушно i холодно дивилася на батька, чекаючи благословення.

А Івашковi умить згадалося, i так бажав вiн, щоб i Орися про це саме спiмнула… Тихий Рогатин у снiговiй завii, i баскi конi з гiрляндами дзвiночкiв на кантарах, попiд вiкна ходять хлопцi з вертепом, лунко б'еться коляда об крицеве холодне небо, вiзник коней пугою лякае, свистять по снiгу сани – iдуть Преслужичi до бабки на Острiв з кутею. Івашко обгорнув бараницею Параскеву, а мала доня перелiзла з маминих колiн на батьковi, пiд бараницею тепло, мов у запiчку, знайшла розпорку в його шубi, теплими ручками поповзла до шиi, обняла, дихнула у бороду молочним запахом, прошепотiла: «Ти найдужчий у свiтi».

Орися стояла у стриманому поклонi, а зринуло в пам'ятi зовсiм iнше – таке далеке, мов давнiй сон або пригода з забутоi казки: весняне надвечiр'я, а на подвiр'i дударi такоi дивноi грають, а чорновусий парубок спiвае про пана Івана, в якого кiнь кращий, нiж у короля, в якого лук мiцнiший, нiж у гайдука…

Івашковi умить почулося ридання дзвонiв: на вишитих рушниках несуть олеськi земляки домовину, туск крае до безтямного болю серце, несуть на вiчний супочинок дружину Параскеву до каплицi святоi Катерини, а поруч з Івашком, до його плеча притулившись, ступае Орися i без слiв шепоче: «Ти найрiднiший менi на свiтi».