Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

Хто ж буде твоiм другом у битвi з Ягайлом – тевтонець чи тверський ратник?»

«Знай кожен свое мiсце в хоругвi. Той, хто попереду, у два боки дивиться, той, хто збоку, – тiльки в один. Отож передай Івашковi Преслужичу, хай заходу пантруе: по Олеську випаде перший удар. А решту залишiть менi. Йди, любомудре…»

На другий день заспокоений Ягайло вступав до замку Гедимiна в супроводi надвiрних литовських лучникiв, яких вислав назустрiч королевi Свидригайло. Молодший брат запевнив старшого у своiй вiрностi польськiй коронi.

Перед королем, Олесницьким i iх почетом широко вiдчинилася брама, та надто швидко зачинилася i пiдозрiло скреготнув ключ у замку. Дитинець умить оточили литовськi ратники i наказали королiвськiй охоронi скласти зброю.

– Великий князь Свидригайло просить вас до тронного залу! – вигукнув каштелян, насмiшкувато поглядаючи на стетерiлих можновладцiв.

Їх самих, немов бранцiв, завели до порожньоi з готичним склепiнням зали, вистеленоi шкурами. Бiля стола для гри в костi стояло крiсло на оленячих ногах, замiсть билець – туровi роги, за спинку правила лосина корона.

З бокових дверей у повному вiйськовому обладунку вийшов крижастий Свидригайло, за ним – Михайло Юрша, Василь Острозький, Олександр Нiс i Семен Гольшанський.

Князь, немов пiсля тяжкоi роботи, опустився у крiсло i довго мовчав, не дивлячись на Ягайла i Олесницького, мав вiн вигляд рисi, в якоi лапи напруженi до хижого скоку.

– Що ж, королю, i ви, ваша ексцеленцiе, – врештi промовив ехидно Свидригайло, не запрошуючи навiть сiсти своiх недавнiх повелителiв.

 – Несподiванку я вам зробив, чи не так? Тож благослови мене на велике князiвство, вашмость Ягайле. Не хочеш?.. Тодi ось що я скажу тобi, брате… Я провiв у тюрмi багато рокiв, ти ж пробудеш у найглибшiй тракайськiй темницi до свого скону, если не вiддаси менi Подiлля, если не заприсягнеш, що твоi вiйська не ступлять на схiдний берег Бугу, нi на пiвнiчний берег Днiстра, если не пошлеш гiнця зi своiм листом до державця Кам'янецького замку – щоб вiддав ключi Федору Острозькому, який уже вирушив на Подiлля.

Свидригайло вмовк, якусь мить потiшався з розгубленостi польських повелителiв, потiм вiв далi:

– Моя панове-рада, – показав рукою на князiв i бояр, що стояли позаду, – проголосили мене вчора великим князем. А завтра я стану королем. Поки ти безсонно ждав смертi Вiтовта, менi теж не спалось. Менi вже склали omagium[30 - Присяга на вiрнiсть.] майже всi литовськi й руськi князi та бояри.