Володимир

Проедре! Це ти хочеш моеi смертi?

– Так, – пролунав у спочивальнi тонкий i безжальний голос проедра-скопця. – Я давно, давно вже хочу твоеi смертi, бо ти – нiкчемний iмператор, вискочка, бездара, ти образив мене – сина iмператора Романа, i я дав тобi отруту бiля Олiмпу… Але помирав ти надто повiльно, довго, i я нинi знову дав тобi отруту…

Імператор хотiв крикнути, але з горла його вирвався тiльки хрип:

– Феофано!

– Мовчи! – голосно промовив проедр. – Лiки, якi ти пив усi цi днi i якi прислала Феофано, – це i е твоя остання отрута…

– Боги!

– Тепер тобi вже нiхто не допоможе.

7

Уранцi Феофано розбудив незвичайний шум i крик. Вона прокинулась. Десь далеко, а потiм все ближче й ближче чулись рiвнi кроки багатьох нiг, брязкiт. Так, нога в ногу, брязкаючи через один крок у щити, ходили тiльки етерiоти. Але чому вони опинились бiля Влахернського палацу та ще так рано? Феофано схопилась з ложа i кинулась до вiкна.

Крiзь слюдяну круглу шибку видно було, як за Перу[21 - Перу – берег Золотого Рогу.

] народжуеться ранок. Звуки крокiв i брязкiт щитiв усе дужчали. І ось Феофано побачила на вулицi темний чотирикутник етерii. Вони йшли, зупинились, долетiли людськi голоси. Феофано вiдчинила вiкно.

– Вiчна пам’ять iмператору Іоанну, – долинув у свiтлицю гучний крик, – нехай живуть божественнi iмператори Василь i Костянтин!..

Феофано занiмiла бiля вiкна. Серце ii нестямно калатало. «Вiчна пам’ять iмператору Іоанну», – отже, цiеi ночi його не стало.

«Нехай живуть iмператори Василь i Костянтин!» – отже, сини ii сiли на трон. Так закiнчилося все з Іоанном, так порфiророднi онуки Костянтина i сина його Романа воцарились.

Але чому, чому ж мати iх – порфiроносна Феофано – не знае, що сталось цiеi ночi у Великому палацi, чому вона довiдуеться про воцарiння нових iмператорiв, як усi мешканцi Константинополя?

Феофано нетерпеливилась. Вона ждала, що от-от, кожноi хвилини, до неi з’явиться посланець вiд проедра Василя, вiд синiв i що вони покличуть ii у Великий палац.

Адже проедр обiцяв це зробити негайно, тiльки помре Іоанн, а Василь i Костянтин – ii ж сини.

Вона хотiла зустрiти цих посланцiв як належить, та й, звичайно, iй треба бути готовою, щоб iти до Великого палацу. Тому Феофано нашвидку поснiдала, одяглась, почепила на шию, груди, руки оздоби, одягла на голову вiнець василiси.

А час iшов. У Влахернський палац доходили все новi й новi вiстi.