Цинкові хлопчики

П’ять хвилин на вмивання. Дванадцять краникiв на сто шiстдесят людей.

– Шикуйсь! Розбiглись! – За хвилину знову: – Шикуйсь! Розбiглись!

Ранковий огляд: перевiрка блях – вони мають блищати, як у кота одне мiсце, бiлих комiрцiв, наявностi в шапцi двох голок iз ниткою.

– Уперед! Кроком руш! На вихiдну позицiю!

За весь день – пiвгодини вiльного часу. По обiдi – для листа.

– Рядовий Кривцов, чому сидите й не пишете?

– Я думаю, товаришу сержанте.

– Чому тихо вiдповiдаете?

– Я думаю, товаришу сержанте.

– Чому не кричите, як вас учили кричати? Доведеться потренуватися «на очку».

Тренуватись «на очку» – кричати в унiтаз, вiдпрацьовувати командний голос. Позаду сержант, стежить, щоб луна була гучною.

Із солдатського словника:

Вiдбiй – я люблю тебе, життя. Ранковий огляд – вiрте менi, люди. Вечiрня повiрка – iх знали в обличчя. На губi – далеко вiд Батькiвщини. Демобiлiзацiя – свiтло далекоi зорi. Поле для тактичних занять – поле дурнiв. Посудомийка – дискотека (тарiлки крутяться, наче диски).

– Медсанбат – бiла кiстка ПДВ. Повторити!

Постiйне вiдчуття голоду. Заповiтне мiсце – военторг, там можна придбати кекс, цукерки, шоколад. Вiдстрiляешся на «п’ятiрку», отримуеш дозвiл сходити до магазину. Бракуе грошей – продаемо кiлька цеглин. Беремо одну цеглину, пiдходимо – два здорованi до новенького, у котрого е грошi:

– Купи цеглину.

– А навiщо вона менi?

Беремо в кiльце:

– Купи цеглину…

– Скiльки?

– Три карбованцi.

Дае нам три карбованцi, заходить за рiг i викидае цеглину. А ми за три карбованцi наiдаемось. Одна цеглина дорiвнюе десяти кексам.

– Совiсть – це розкiш для десантника. Медсанбат – бiла кiстка ПДВ.

Я, напевно, непоганий актор, тому що швидко навчився грати вiдведену менi роль. Найгiрше уславитися як «чадос», вiд слова «чадо» – щось слабке, не чоловiчого роду. За три мiсяцi потрапив у звiльнення. Як усе забулося! Нещодавно цiлувався з дiвчиною, сидiв у кав’ярнi, танцював. Наче не три мiсяцi минуло, а три роки, i ти повернувся до цивiлiзацii.

Увечерi:

– Мавпи, шикуйсь! Що головне для десантника? Головне для десантника – не пролетiти повз землю.

Перед самим вiд’iздом святкували Новий рiк. Я був Дiдом Морозом, Сашко – Снiгуронькою. Це нагадувало школу.

Йшли дванадцять дiб. Гiрше вiд гiр можуть бути лише гори… Рятувалися вiд банди… Трималися на допiнгу…

– Санiнструкторе, давай свiй «озвiрин». – А це був сиднокарб. З’iли всi пiгулки.