У війни не жіноче обличчя

Але хiба спогади про це здатнi народити благороднi почуття? Пiдготувати до подвигу…»

Не раз переконувалася:

…наша пам’ять – зовсiм не iдеальний iнструмент. Вона не тiльки самовiльна i вередлива, вона ще на ланцюговi часу, як собака.

…ми дивимося на минуле iз сьогодення, ми не можемо дивитися нiзвiдки.

…а ще вони закоханi в те, що з ними вiдбувалося, бо це не лише вiйна, але i iхня молодiсть. Перша любов.

* * *

Слухаю, коли вони говорять… Слухаю, коли вони мовчать… І слова, i мовчання – для мене текст.

– Це – не для друку, для тебе… Тi, хто були старшi… Вони сидiли в поiздi задумливi… Сумнi. Я пригадую, як один майор заговорив зi мною вночi, коли всi спали, про Сталiна. Вiн добре випив i посмiлiшав, вiн зiзнався, що його батько вже десять рокiв у таборi, без права листування. Живий вiн чи нi – невiдомо. Цей майор вимовив страшнi слова: «Я хочу обороняти Батькiвщину, але я не хочу захищати цього зрадника революцii – Сталiна». Я зроду не чула таких слiв… Я злякалася.

На щастя, вiн уранцi зник. Напевно, вийшов…

– Скажу тобi по секрету… Я дружила з Оксаною, вона з Украiни. Уперше вiд неi я почула про страшний голод на Украiнi. Голодомор. Жаби або мишi не можна було вiдшукати – все з’iли. У iхньому селi померла половина людей. Померли всi ii меншi брати i тато з мамою, а вона врятувалася тим, що вночi крала на колгоспнiй стайнi кiнський гнiй i iла. Нiхто не мiг його iсти, а вона iла: «Теплий не лiзе в рот, а холодний можна. Краще замерзлий, вiн сiном пахне».

Я казала: «Оксано, товариш Сталiн бореться. Вiн знищуе шкiдникiв, але iх багато». – Нi, – вiдказувала вона, – ти дурна. Мiй тато був учитель iсторii, вiн менi казав: “Колись товариш Сталiн вiдповiдатиме за своi злочини…”»

Уночi я лежала i гадала: а раптом Оксана – ворог? Шпигунка? Що робити? За два днi в бою вона загинула. У неi не залишилося нiкого з рiдних, нiкому надiслати похоронку…

Торкаються цiеi теми обережно й зрiдка. Вони досi паралiзованi не лише сталiнським гiпнозом i страхом, але й колишньою своею вiрою.

Не можуть досi розлюбити те, що любили. Мужнiсть на вiйнi й мужнiсть думки – це двi рiзнi мужностi. А я думала, що це те саме.

* * *

Рукопис тривалий час лежить на столi…

Уже протягом двох рокiв менi вiдмовляють видавництва. Мовчать журнали. Вирок завжди той самий: занадто страшна вiйна. Багато жахiття. Натуралiзму. Немае провiдноi i керiвноi ролi комунiстичноi партii.