На нашем сайте вы можете читать онлайн «У війни не жіноче обличчя». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
У війни не жіноче обличчя

Автор
Дата выхода
23 сентября 2020
Краткое содержание книги У війни не жіноче обличчя, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению У війни не жіноче обличчя. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Светлана Алексиевич) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Ця книга – про війну очима жінок, молодих дівчат, які були медсестрами, пралями, санінструкторами, саперами, снайперами, кулеметницями, кухарками і воювали нарівні з чоловіками. Вони відверто розповідають не тільки про те, як билися з ворогом, але й про те, про що не прийнято було говорити: як важко було їм серед чоловіків, як не вистачало жіночої форми і білизни, як не було окремо жіночих землянок і вбиралень, як після війни вони ховали свої медалі і соромилися військового минулого, бо зіткнулися з агресією з боку тилових жінок, які вважали, що вони пішли в чоловічий колектив на передову займатися розпустою і шукати собі чоловіків… І ще як жили в злиднях, але не зверталися за допомогою з інвалідності, тому що «контужену ніхто заміж не візьме», а їм всім хотілося заміж, а ще – великого кохання. Адже всі вони були передусім жінками, бо ж лише жінки, навіть вмираючи від ворожих куль, думають про те, щоб бути красивими, лише жінки на війні можуть виглядати, як чоловіки, і стріляти, як чоловіки, але всередині залишатися справжніми жінками…
У війни не жіноче обличчя читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу У війни не жіноче обличчя без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Горить увесь Смоленськ…
Була в мене нова, така легенька сукня з оборочками. Подобалася вона Вiрi, моiй подружцi. Кiлька разiв та ii примiряла. Я обiцяла подарувати ту сукню iй на весiлля. Замiж вона збиралася. І хлопець у неi був хороший.
А тут раптом вiйна. Йдемо на окопи. Речi своi в гуртожитку здаемо комендантовi. А як же сукня? «Вiзьми, Вiро», – казала я, коли ми йшли з мiста.
Не взяла. Каже, як обiцяла, то подаруеш на весiлля. Згорiла в тому вогнi сукня.
Ми тепер iшли i всякчас оберталися. Здавалося, що нам пече у спину.
Жили ми в куренях на заплавнiй луцi мiж двох рiчок. Спека i вогкiсть. Комарiв сила-силенна. Перед сном викуримо iх iз куренiв, а зi свiтанком все одно просочуються, спати спокiйно не дають.
Вiдвезли мене звiдти до санчастини.
Привезли мене до Козловки – неподалiк вiд Рославля, притулили на лавку, сиджу, тримаюся чимдуж, щоб не впасти, чую нiби увi снi:
– Ця?
– Так, – сказав фельдшер.
– Ведiть до iдальнi. Спочатку нагодуйте.
І ось я в лiжку. Ви можете зрозумiти, як це, не на землi бiля багаття, не у плащ-наметi пiд деревом, а в госпiталi, в теплi.
На простирадлi. Сiм днiв я не прокидалася. Розповiдали: сестри будили i годували мене, а я не пам’ятаю.
– Органiзм мiцний, впораеться.
І я знову провалилася в сон.
…На фронтi вiдразу потрапила зi своею частиною в оточення. Норма харчування – два сухарi на день. Ховати вбитих бракувало часу, iх просто засипали пiском. Обличчя закривали пiлоткою… «Якщо виживемо, – сказав командир, – вiдправлю тебе в тил. Я ранiше гадав, що жiнка тут i двох днiв не витримае.





