Останній гетьман. Погоня

Сутенiло, у верхiв’i липи виспiвувала якась птаха, очевидно, шпак – вiн вмiе iмiтувати будь-якого птаха. Катерина пiдвела голову, шукала його в густому вiттi. Кирило теж подивився на липу, опустив погляд, охопив ним дружину. Зграбна, струнка – а вже ж у них четверо дiтей – красивi плечi, рiвна спина, тонка талiя, тугi, круглi стегна… Все це поглядом в одну мить, вiн сам незчувся, як вхопив ii за талiю, обернув до себе, пiдхопив, панталони його самi впали на землю, а спiдницi злетiли вгору – посадовив ii собi на колiна.

Вона встигла тiльки охнути.

– Скажений, божевiльний, люди побачать, – белькотiла.

– Нехай бачать, нехай беруть iх завидки.

– Ходiмо… на лiжко…

– Й на лiжку теж, – i далi тримав ii за талiю, то пiдносячи вгору, то опускаючи.

– Я закричу…

– Кричи. Я люблю, як ти кричиш.

– Ой-ой, ой-ой, ой, а-я-я-й, – але тихенько.

Потiм вона сидiла поруч.

– Ти мене любиш? – запитав Кирило.

– А ти мене?

– Ти ж вiдчуваеш.

– То не любов. То пристрасть.

– Все одно.

– Ти мене, як одружувався, не любив зовсiм.

Це Єлизавета вiддала мене за тебе. І Катерина.

– Яка Катерина?

– Анхальт Цербтська. Жiнка Петра Федоровича. Ну… Нiби жiнка. Вiн з нею жодного разу не спав.

– Звiдки ти знаеш?

– Знаю. Всi знають.

– А iхнiй син, Павло?

– То не його син.

– А чий же?

– Салтикова, Понятовського або Чарлза Вiльямса, посла англiйського. Або Орлова Григорiя, чи когось iншого. В неi весь гренадерський полк…

– Сильна баба.

– Тобi б такоi. Ти з нею часом не спав?

– Та ти що? Я б просто погидував нею.

Та й нащо вона менi, коли в мене е хороша, красива, чиста, ще й кохана дружина. Яка менi вiддаеться, коли я хочу й скiльки хочу…

– Й де хочеш, – показала на лавочку й засмiялася. – Але сильна вона не тiльки в цьому, а в усьому. Хитра, лукава, настiйлива. Там, у Петербурзi, щось затiваеться. З ii руки. Проти Єлизавети.

– А Цербтськiй яка з того користь? Імператором стане Петро, а вiн ii ненавидить.

– Вона всiх обкрутить. Владолюбна – страх.

Допинаеться найвищоi влади.

– А ти iмператрицi не казала?

– А що я скажу? Там самi здогади. Вона ii один раз брала в щимки. Та викрутилась.

Кирило замислився. Як бути йому? Попередити Єлизавету, але що йому з того. Як що? Врятуе брата. І себе. А може, йому, навпаки, ввiйти в союз з Цербтською, поки не пiзно. Вона не раз кликала його в гостi, коли один час жила пiд Москвою, в селi Раевому. Кирило тодi жив у своему селi Петровському й щовечора iздив у Раеве.