Останній гетьман. Погоня

Там було дуже весело, грали в карти, в «куцоi баби», казилися. Катерина легко йшла в руки до всiх чоловiкiв.

Вирiшити не мiг. Та й як попередити: написати листа, а хтось перехопить. А про майбутне думати треба, надто якщо в столицi закрутиться веремiя.

Роздiл одинадцятий

Катерину Цербтську покликали до iмператрицi опiвночi. Вона йшла, а в ii головi осiннiм листям у пiдпаленiй купi ворушилися, то злiтали, то падали думки. Чого б то? Зрозумiло чого. Адже арештованi Єлагiн – довiрена особа князя Трубецького, настiльки довiрена, що Катерина про все довiдувалася саме вiд нього, i Бернардi – придворний ювелiр, теж утаемничений в багато справ.

Довiдавшись про iхнiй арешт, Катерина спалила майже всi папери, якi тримала в потаемнiй шкатулцi. Так, вона спалила, а чи попалили Бестужев, Апраксiн? Мали б попалити.

Єлизавета стояла посеред кiмнати розчервонiла, гнiвна, ii очi палали вогнем.

– Ось так ти, сучка гольштинська!.. – На ту мить забула, що й вона певною мiрою гольштинська.

Катерина впала на колiна, колiнкуючи, пiдповзла до iмператрицi, обхопила руками за ноги, цiлувала iх.

– Тiтонько, матiнко, я нi в чому не винна, ось хрест святий…

– Ще й хрест, – i хряснула кулаком у пику. Й била по щоках, по головi, по плечах, намагалася вiдштовхнути, але та впилася, як клiщ.

– Тiтонько, за що ви… Я нiчого-нiчого.

– А листа Апраксiну писала?

Йшла вiйна мiж Московiею i Пруссiею. Фрiдрiх ІІ пройшов Саксонiю, вже був на кордонi Австро-Угорщини, пiд опiкою якоi перебувала Саксонiя; Австро-Угорщина – союзниця Московii.

І тодi Московiя послала вiйсько на Пруссiю, аби вiдволiкти ii. В кiлькох битвах головнокомандувач московiтськоi армii Апраксiн завдав поразки непереможному досi Фрiдрiху, той вiдступав, московiти налягали, й раптом Апраксiн вiддав наказ своему вiйську на вiдступ. Той вiдхiд був приголомшливий для Петербурга. Пiдозрювали якийсь пiдступ, пiдкуп. Це насамперед могли зробити люди, годованi на нiмецьких хлiбах. Катерина пiдвела залите сльозами обличчя:

– Тiтонько, хiба ви не здогадуетеся, хто це мiг зробити? Вiн обожествляе все прусське, вiн молиться на Фрiдрiха.

Вiн, звiсно, – Петро ІІІ. Це було схоже на правду. Катерина звивалася, як змiя. Чорнi i бiлi плями миготiли, вже майже роздвоений язик молов, молов.

– І солдати його охорони одягненi по-прусському. І все в нього прусське. І не любить вiн нiчого нашого.

Це «нашого» мало полестити Єлизаветi. Ще один удар межi очi, але вже значно м’якший.