Яса. Том 2

На всiх обличчях – смиреннiсть, статечнiсть, урочистiсть, щоправда, ця врочистiсть трохи розтала за сирном: чимало козакiв непоштиво казало про кошового, бо наклав заборону в цей день на продаж горiлки. Бiгали на крам-базар, але там усi корчми, всi рундуки та ятки стояли замкненi, а помiж них походжали осавули, пильнуючи наказу кошового. Кiлька чоловiк навiть вигукували, що кошовому одiллеться сьогоднi на виборах, що вiн нап’еться чорноi, то бiльше, перед самим снiданком у курiнь увалився гурт сiчовикiв, од котрих пахло до ката смачно, вони були веселi й говiркi й одразу ж завзято запрацювали ложками.

Вони зiзналися, що ходили на ралець до вiйськового суддi й вiн пригощав чистою, без пригари, горiлкою, й французькою горiлкою, i навiть грiтим мускатом з перцем. «От кого нам на кошового кричати, – казали вони. – От хто почастуе нас пiсля башлiвки».

Мав суддя на посадi свiй двiр, а в ньому винокурню з трьома казанами, курив з челядниками горiлку на продаж, варив мед i пиво; останнiми днями, кажуть, курiло, аж зайнявся димар.

Іншi брагарники платили чинш у вiйськову скарбницю, суддя не платив нiчого. Не платив вiн i за олiйницю дубом, i за гончарну пiч.

– За куфу смердючки ви готовi цiлувати пiд хвоста болотяного дiдька, – суворо сказав курiнний, i горлопани трохи примовкли. – Немае у вас встиду й лицарськоi честi.

І коли кухар виклав на вагани варених у солоному, пахучому саламурi з десяти приправ судакiв та осетрiв, курiнний роздiлив рибу мiж товариством, а крикунам наказав вiддати хвости.

Тi заклiпали очима, але ставати проти отамана не насмiлилися. Слово його тверде аж до нових виборiв, i рука в нього важка.

По снiданку сiчовики чистили одяг, зброю, ваксували чоботи, кiлька чоловiк пiдфарбовували вуса. Пiд ногами крутився п’яничка Жук, вiн уже десь виклянчив штани й чоботи i тепер випрохував кунтуша або свиту. На покутi сидiв кiт – умивався.

Здоровенний котяра з товстою мордою i обмороженими вухами.

Хоч i чекали всi того гарматного пострiлу, все ж вiн ударив зненацька. Забряжчали круглi, неначе тарiлки, шибки, курiнний перехрестився на образи й пiшов до сiчовоi канцелярii, де збиралася старшина. А на майданi вже дрiбно торохтiли литаври, политаврник вибивав «склик». Одначе запорожцi не вельми поспiшали. Нехай iх почекають тi, кого мають вшанувати.