Аравійська пустеля (збірник)

На шарварки крiпакiв теж зганяли силомiць, i вiдмовитись було неможливо.

Трапився шарварок i того разу.

Пiзньоi осенi, в передзим’я 1813 року, у ставку, званому Мориним, вимочували панськi коноплi. Чомусь забарилися з ними, а морози вже ось-ось. Управитель пана Енгельгардта, якому належали разом з iншими селами й Моринцi, зiгнав жiнок до ставу й велiв вибирати коноплi. Вода була студена, вранцi на травах уже бiлiла паморозь, але жiнки не посмiли ослухатись. А Копiева дружина була вагiтна, тож у зимну воду заходити вiдмовилась.

Але управитель велiв ii загнати до ставу силомiць. Ковалиха у студенiй водi застудилася, тяжко занедужала й невдовзi померла. Поховав коваль дружину й прямо з цвинтаря, дороги поперед себе не бачачи з горя, подався до управителя.

– Це ти, душогубе, звiв зi свiту мою жону та ненароджену дитину!

– Ану геть! – заволав управитель. – У Сибiряку захотiв?

Але коваль не злякався погроз i побив панського посiпаку. Другоднi коваля схопили, в кайдани закували й навiчно в далекий Сибiр запроторили.

І згасло його горно, й не клепав бiльше в його кузнi молот по ковадлу.

«Не викував наш коваль собi доброi долi…» – журились моринчани.

Сусiдом коваля по кутку був селянин Яким Іванович Бойко. У нього була дочка Катерина, замiж вона вийшла в сусiдне село Керелiвку. І жила там, i вже двох дiток мала. Нiби й свiт недалекий, а батьковi звичайно ж захотiлося, аби дочка iз сiмейством була близенько нього. Тiльки де в Моринцях житло знайти? Аж тут хата Копiя спорожнiла.

Катерина погомонiла з чоловiком, той звернувся до пана й негадано отримав дозвiл поселитися в ковалевiй хатi, як у своiй. Коваль, мовляв, все одно iз Сибiру не повернеться, то не стояти ж хатi пусткою. Молоде подружжя Шевченкiв i перебралося з Керелiвки у Моринцi. Катерина радiла, що поселилася бiля батька – межа в межу, i батько теж був радий. Так i зажили. Настало Рiздво Христове, потiм i весна не забарилася. На причiлку вже зазеленiли барвiнок та шовкова трава.

9 березня 1814 року в колишнiй хатi коваля-бунтаря народилася третя дитина (Шевченки вже мали сина Микиту й дочку Катрю) – хлопчик Тарас.

Бiдно жили крiпаки Шевченки з трьома дiтьми, але своя хата хоч трохи зiгрiвала iм душу. Та згодом виявиться, що хата все ж таки не своя.

Минув рiк, потiм ще кiлька мiсяцiв збiгло, i сталося таке. Маленький Тарасик саме залишив плетену з лози колиску (вона висiла бiля столу, пiдвiшена до гака у сволоку) i зiп’явся на власнi нiжки.