Аравійська пустеля (збірник)

То я, мабуть, моя зозулько… (варiант: ластiвочко, синичко, журавочко, лебiдко, галочко… Крiм пернатих, радимо використовувати i ссавцiв: кiшечко, бiлочко, куничко, лисичко… ну i так далi). Завтра той… За грибочками поiду.

– Знову-у??! Знову у вихiдний тинятимешся поза уманню, а я… я… на кухнi… у… у…

– Ах, моя лебiдонько, – квапитесь ви, доки джинн ще не вилетiв iз пляшки. – Чому на кухнi? Мусиш ти хоч раз культурно вiдпочити? От i сходи у кiно.

– Та я й так щовихiдного сама! Бо тебе носить бозна-де. Нi, ти менi скажи: е у мене чоловiк чи нема? Ах, е? Тодi я пiду в кiно так, як ходять усi щасливi жiнки: зi своiм чоловiком.

– Звичайно, я вдячний тобi, моя лебiдонько, що ти хочеш зi мною у кiно, але ж – грибочки…

Тепер лишаеться запитати: чи знаете ви, що таке гриби?

У Словнику украiнськоi мови (том 11, стор.

165) сказано так:

«Гриб – це нижча безхлорофiльна рослина, що мае форму шапки, надiтоi на нiжку, i розмножуеться головним чином спорами».

І все. Просто i ясно.

Що ж, усе це так, але якби-то укладачi Словника знали, яку радiсть даруе людинi ота «нижча безхлорофiльна рослина, що мае форму шапки, надiтоi на нiжку», то вони про гриб, напевне б, цiлу поему написали. А якщо й не поему, то хоча б таке:

«Приблизно з половини липня, як тiльки проллються над навколишнiми лiсами золотi, вперемiшку з сонцем дощi, i затуманяться полудневим маревом далекi узлiсся, з половини липня i майже до самого жовтня повiтря у нашому мiстi стiйко пахне грибами.

Не знаю, кого як – особисто ж мене цей дух так бентежить, що я, здаеться, готовий чимдуж бiгти з луб’янцем хоч куди – в бiр чи в березняк. І серце виповнюеться тихою свiтлою радiстю, яка знайома кожному заповзятому грибiвнику».

Отже, грибiвник – це той, хто збирае гриби. (Не плутати iз словом «грибник» у Даля, там воно означае… пирiг iз грибами.)

Так от, автор – один iз тих, хто збирае гриби. А скiльки у нас мiльйонiв грибiвникiв – точноi цифри не знае, мабуть, i всезнаюча статистика.