Аравійська пустеля (збірник)

Є вони навiть серед поетiв i серед солiдних прозаiкiв, i вони (зокрема, прозаiки) ось як пишуть про свое захоплення:

«Кажуть, козуб терпiнням повниться, але не вся та радiсть, що в козубку зiбрана, – менi, може, тим ще люба ця красна пора року, що будить вона в людях – вiд малого до великого – почуття свiтлi, помисли добрi – про красу рiдного краю, про щастя жити на землi, i, захопленi здоровим азартом, ми самi навiть не вiдчуваемо, як пiдносить нас над буденнiстю вiдчуття вiчноi спорiдненостi з природою».

Отож, дорогий читачу, за козубець, за дружину i… Навiщо iй у вихiдний удома сидiти? За корзину, за дружину i – в лiс. І кваптесь, кваптесь, бо грибна пора… Ось вам на цю тему усмiшка.

«Дiдусю, – звертаеться мале грибенятко до старого гриба, – розкажи, яке було життя удавнину, днiв iз дванадцать тому».

Ось який вiк у грибiв! А деякi з них (наприклад, пiдосичник) живуть ще менше: 6–7 днiв. Але на наше безмежне щастя, ростуть вони не всi разом i не всi в один день.

І нарештi останне: кому за грибами ходити?

Вiдкриемо словник Грiнченка: «Щасливому по гриби ходити».

Вiдкриемо словник Даля: «Счастливому по грибы ходить».

А хiба ми з вами не щасливi?

2. Треба встати нi свiт нi зоря

…Усю нiч жахаешся, щоби не проспати. І знаеш, що не проспиш, що неодмiнно схопишся, як i треба, о четвертiй ранку, схопишся, як заведений, а все одно жахаешся… Прокинешся, як з води вискочиш: ху-ух!.. Скiльки там?..

Навшпиньках крадешся в куток, де на стiнi годинник висить, а воно ж темно.

Обережно ставиш стiлець, ще обережнiше пiднiмаеш ногу на стiлець i… З гуркотом летиш у куток. Нога сприснула.

– Хто там??? – переполошено зi спальнi дружина.

– Спи, моя зозулько, спи… – соловейком заливаетесь ви. – Це я той… у штопор потрапив. Негодящi стiльцi випускае наша промисловiсть! Халтура!..

Пройшовши отак по меблевiй промисловостi, знову лiзеш на стiлець: о, всього лише друга година ночi! А думав – уже ранок.

Лiг о дванадцятiй, спав, виходить, якусь там мiзерiю, а спати зовсiм не хочеться. Бо – гриби. То на роботу i о сьомiй тяжко вставати, а на гриби опiвночi тебе пiдкидае, як на пружинах!

Тихенько крадешся у спальню, ще тихiше, не дихаючи, лягаеш, а дружина i ввi снi бурмоче: «Та не товчися!..»

Чи спав чи не спав, а пiдстрибуеш, наче тебе хто пiдкинув. Аж дружина схоплюеться… «Що таке? Вже сьома година?..» – «Спи, спи, – ви iй лагiдненько.