Це я, званий Чемерисом…

Чемерицi об’iвся (вислiв) – одурiти. (Коли я, бувало, дратувався, мiй друг, поет Михайло Чхан, насмiшкувато, але незлобиво тодi бурчав: «Чемерисе, ти що – чемерицi об’iвся?»)

Крiм того, ще е:

Чемерiвцi – селище мiського типу Хмельницькоi областi, розташоване на рiчцi Іванчику (притока Днiстра). Вперше згадуеться за 1565 рiк. Центр Чемеровецького району. Існувало ще якесь мiсто пiд назвою Чемериси, десь неподалiк Бару (тепер Вiнницька область) – за iншими даними – село.

Його разом з Баром захопив – пiсля вiдступу звiдти татар – польський король Ян Собеський – про що й повiдомляе Самовидець у своему лiтописi пiд роком 1674.

Микола Фененко у своiй вельми цiкавiй i багатiй книзi «Земля говорить» («Веселка», Киiв, 1969 р.) пише, що «на Подiллi, у Вiнницькiй областi сотню рокiв iснувало село Чемериси Волоськi. Незрозумiла назва Чемериси, ще й Волоськi! Сiл з подiбними назвами в Украiнi кiлька.

Десь у XVI–XVII столiттях чемерисами називалися найманцi з татар (а може, таке плем’я татарське було), що служили польським магнатам. Поступово вони вихрещувались, родичалися з украiнським населенням, ставали звичайними хлiборобами». Як i бiльшiсть стародавнiх населених пунктiв Украiни, село Чемериси Волоськi пiсля Другоi свiтовоi вiйни було перейменоване бiльшовиками, здаеться, на Журавлiвку (добре, що хоч не в Карломарксiвку чи Ленiнське).

У «Лiтописi руському» (Киiв, видавництво «Днiпро», 1989 рiк, переклад Леонiда Махновця) пiд роком 1149 записано:

«…i тодi рушили вони полками своiми до Луцька, i, пiшовши, стали коло (города) Чемерина на (рiчцi) Оличi».

Сьогоднi це село Чемерин Кiверцiвського району Волинськоi областi.

Варто додати, що бiльшiсть вище згадуваних слiв з коренем «чемер» записанi на заходi Украiни, ближче до Гуцульщини та Угорщини, де й було вперше зафiксовано загадкового (але з малоi лiтери) чемериса, котрий чомусь не любив дiвочок.

(Тiльки не плутати цього чемериса з черемисом, бо черемисами в давнину називали марiйцiв, i звiдтодi поруч з прiзвищем Чемерис iснуе його побратим Черемис, що постародавньому означае марiець. Черемисiв згадуе вже «Повiсть врем’яних лiт» (Киiв, «Радянський письменник», 1990, переклад В.