Генерали імперії

Богдан Хмельницький пробув на гетьманствi трохи менше – 9 рокiв, хоча зробив неймовiрно багато (одних лише битв виграв п’ять – Жовтоводську, Корсунську, Пилявецьку, Зборiвську та Батозьку) та ще й створив Козацьку республiку i ii уряд – гетьманат, але все одно залишив Украiну на пiвдорозi до волi, не завершивши задуманого. Не вдалося втiлити задумане Богданом Хмельницьким i його послiдовнику та провiднику його полiтики Івановi Виговському, не вдасться завершити i другому послiдовнику Богдана – Петровi Дорошенку.

Нiхто iз сусiдiв повсталоi Украiни не хотiв, щоб вона здобула незалежнiсть. Росiйська iмперiя, Польське королiвство, ханство Криму i султанат Османськоi iмперii, – всi вони хотiли мати Украiну в якостi своеi волостi (улусу, губернii) i нiзащо в силу своiх загарбницьких амбiцiй не могли погодитись, аби вона стала вiльною державою i iм рiвною.

У 1665 роцi Петро Дорошенко стае гетьманом, а всього лише через два роки Росiя нанесла Украiнi, своiй союзницi i майже сестрi, перший значний удар у спину.

Це була вiдкрита i нiчим не замаскована зрада, коли Росiя, припинивши гру в рiвноправнiсть та братерство, в односторонньому порядку (хоча пiсля Переяславськоi угоди i не мала те права робити – нi морального, нi юридичного), укладае з Польщею в селi Андрусовi, що бiля Смоленська, угоду про припинення вiйни 1654—67 рокiв i пiдписуе з нею перемир’я строком на 13,5 рокiв. Воно б i нiчого (мир завжди кращий, як вiйна), хоча й укладено те перемир’я без згоди i навiть без вiдома Украiни, але ж якою цiною! Цiною по сутi зради Московiя вибила собi перемир’я в Польщi. В ходi утаемничених переговорiв, поза спиною Украiни, було досягнуто компромiсу: Польща повертала Московii Смоленськ i Сiверську землю, схвалювала входження до складу Московii Лiвобережноi Украiни (свого роду анексiя, насильницьке приеднання до себе частини чужоi територii), а як дяку за це Московiя вiддавала Польщi (не маючи на те вiддавання нiякого права) Правобережну Украiну, таким чином двi хижачки розiтнули живе тiло Украiни навпiл i по Днiпру возвели штучний кордон. (Запорозька Сiч мала перебувати пiд владою обох iмперiй – це вже взагалi нi в якi ворота не лiзло!). Киiв передавався Росii мовби ж на два роки, а далi – така була словесна казуiстика угоди – i назавжди.