На нашем сайте вы можете читать онлайн «Ольвія». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Ольвія

Автор
Дата выхода
03 марта 2013
Краткое содержание книги Ольвія, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Ольвія. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Валентин Чемерис) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Що важливіше: доля народів, події, з яких потім твориться Історія, або ж доля однієї людини, її почуття та думки? Минають тисячоліття, а певної, однозначної відповіді нема, і навряд чи коли ця відповідь буде… Отак і в романі відомого українського письменника Валентина Чемериса «Ольвія» йдеться про конкретну і важливу історичну подію – війну між скіфами та могутнім перським військом царя Дарія, що відбувалася наприкінці VI століття до нашої ери. А на тлі цієї війни розгортається історія короткого і трагічного життя юної гречанки Ольвії, яка заради союзу зі скіфами іде заміж за скіфського царя Тапура.
Ольвія читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Ольвія без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
– Повагавшись, видавив з себе: – Вона була рабинею своеi хiтi. Вона була… Їi не було, затям! Нiколи не було! – І невесело посмiхнувся: – Було Гостинне море, i був дельфiн, котрий винiс тебе з моря на своiй спинi. Оце i все. І не муч мене.
Так i не дiзналась вона тодi про свою матiр та про те, де вона i що з нею скоiлось. Не дiзналась i вже й не дiзнаеться…
Глянула на степ i подумала: як з'явиться щось живе у цю мить, хай буде правда, що вона донька Гостинного моря i що дельфiн колись винiс ii з дна моря на своiй спинi.
І тiльки вона подумала, тiльки загадала на степ, як зненацька засвистiв вiтер у дужих крилах, щось велике i бiле, мигнувши з гори вниз, каменем упало у вибалок, i тiеi ж митi пронизливе передсмертне виття навпiл полоснуло сонну степову тишу.
Ольвiя здригнулась.
Звiрине виття, чимось схоже на розпачливий людський крик, було переповнене таким вiдчаем i такою смертною тугою, що дiвчина не роздумуючи пустила саурана навскач. Влетiвши у вибалок, вгледiла величезного орла, який терзав вовчицю.
Коли Ольвiя пiд'iхала ближче, орел, настовбурчивши пiр'я, повiв у ii бiк закривавленим дзьобом, повним вовчоi шерстi, i, вiдпустивши жертву, неохоче вiдстрибнув убiк. Розмахуючи крилами, люто клекотiв i поривався вiдiгнати людину вiд здобичi, яка за правом степу належала у ту мить тiльки йому.
Вiдчувши, що ii вiдпустили залiзнi пазури, вовчиця засилкувалася звестися, але в неi вже був переламаний хребет, i задня частина тiла з ногами бiльше iй не корилася. Жалiбно виючи, вовчиця спробувала було хоч поповзти, волочачи за собою неслухняний паралiзований зад, та сили уже залишали ii.
Доповзти до своеi нори, що була неподалiк, вона уже не могла, а тiльки шкребла переднiми лапами землю, в безсиллi вириваючи траву з корiнням.
– І як же ти не вбереглася?.. – з жалем мовила Ольвiя.
Вчувши голос, вовчиця повернула до Ольвii виряченi очi, якi вже затягувала холодна мла смертi, i по-вовчому заскiмлила: не то скаржилась на свою долю, не то прохала в людини порятунку…
– Моя допомога тебе вже не порятуе, – сказала дiвчина.
Вовчиця вiдчула по ii голосу, що все, i завила – розпачливо i жалiсливо.









