Ольвія

Вони визнають скiфiв за своiх владик, у iхньому краi скiфи й ховають своiх царiв, вождiв та дуже знатних мужiв i прославлених воiнiв… А вже за життя Ора возити знатних небiжчикiв у землю Герр перестали, а почали ховати iх там, де вони кочували i де iх наздогнала смерть. От i Ора Тапур не повiз у землю Герр, а поховав у цих краях. Тут кочував тодi Ор iз своiми племенами, тут вiн зустрiв свiй останнiй день, тут його й велiв поховати Тапур.

– О, ставши вождем, я вiдрядив Ора у свiт предкiв з усiма почестями, на якi вiн заслуговував.

Рiдко кого з вождiв так ховали у цих краях! Яму викопали у сiм людських зростiв, а збоку вирили пiдкоп довжиною у п'ять людських зростiв. Обiклали його камiнням. Там у саркофазi й поклали Ора, його каптан так i сяяв од золотих бляшок, ще я поклав йому меч у золотих пiхвах. Пояс його теж у золотих прикрасах, горить i сагайдак, обкладений золотом. На шию небiжчику надiли золоту гривну. Рядом поклали ще один одяг у золотi, поставили бронзовий посуд i великi казани, щоб Ор на тiм свiтi варив м'ясо, поклали амфори з винами, чашi поставили золотi й срiбнi. І це ще не все! – гордовито вигукнув Тапур. – Сорок вiдбiрних коней велiв я закопати в боковiй ямi, щоб вождь Ор мав на чому iздити у свiтi предкiв. П'ятеро конюхiв лягло, десять рабинь пiшло в могилу Ора! Ще й у ноги йому семеро задушених слуг кинув. От! І збруя у коней теж вся у золотi. От як я вiдрядив свого батька у той свiт! Далеко в степу видно його могилу! Довго скiфи возили землю, доки насипали такий високий курган. Коли курган насипали, на курганi провели тризну, пили i iли у славу Ора, а потiм вбили п'ятдесят слуг i стiльки ж коней. Вбитих насадили на кiлки, щоб слуги були на конях, i розставили iх навколо кургану, а потiм навозили землi ще… О, далеко видно у степу могилу Ора! iдуть скiфи, питають: чия ж то могила? Вождя Ора, одказують, то син його, Тапур, так поховав батька. Все лiто моi люди возили землю до могили Ора, а я казав ще i ще. Тепер могила найвища у цих степах. Кращих каменотесiв я знайшов, i вони вправно вирубали Ора iз каменю. Он вiн стоiть на могилi, кам'яний Ор. Хто йому все те поставив? Тапур. І про Тапура всi в степах говорять. І ще довго-довго розповiдатимуть. От! Бачиш, з кургану дивиться на нас кам'яний Ор. Нас зустрiчае. Ара-pa, батьку! – крикнув Тапур на все горло. – Ара-ра-а!!!

– …ара-ра-ра-а-а… – понеслося степом.

– То голосом луни озиваеться iз того свiту мiй батько.