Ольвія

Вiн ще пам'ятае клич свого роду!

Ольвiя вiдчула, що iй стае не по собi, коли пiд'iхали до могили. Яка ж вона страшна! Скiльки людей велiв задушити Тапур для Ора! О боги, якi жорстокi цi скiфи! Вона ще нiколи не чула, щоб у грекiв щось подiбне траплялося.

– Так треба, – мовив Тапур, – повелитель мусить бути i на тiм свiтi повелителем. Та й чи не все одно рабам, де iм слугувати вождю: на цiм свiтi чи на тiм?

Пiд'iхали ближче.

Могила здiймалася високо i широко. На ii вершинi вросла у траву кам'яна статуя Ора, неоковирна, грубо витесана iз каменю.

Ор сутулий, в гостроверхому башлику, руки на животi складенi, на свiт бiлий спiдлоба дивиться… За поясом стирчить нагай, висить акiнак. Грубезний камiнь лише пiдкреслював могутнiсть померлого вождя, навiвав страх, адже навiть у свiтi пращурiв Ор все одно могутнiй i знаний!

– Батьку мiй, великий вождь Ор! – крикнув Тапур, зупинившись бiля пiднiжжя могили. – Це я, твiй син, Тапур, приiхав до тебе у гостi. Подивись у бiлий свiт, тебе вiтае твiй син Тапур.

Як тобi живеться у тiм свiтi? Ти всiм задоволений, великий вождь?

І вмовк, прислухаючись. Вiн мовчав якусь хвилю i хмурнiв. Але виду не подав.

– Ти незадоволений тим свiтом? – запитав Тапур. – Але ж я вiдрядив тебе туди з усiма почестями, i могила твоя найвища у наших краях. Чому ж тобi бути невдоволеним?.. Поглянь краще на твого сина i на його нову жону, котру вiн роздобув собi у грекiв. Сам грецький архонт вiддав менi свою дочку!

Толочачи ковилу, конi легко винесли iх на могилу, аж до почорнiлоi грубезноi статуi вождя.

Лице Ора надуте, губи вiдкопиленi, i на бiлий свiт вiн дивиться пихато.

– Таким гордим Ор був i за життя, – сказав Тапур. – Його погляду всi боялися. Один лише голяк Скiл не злякався.

Ольвii здалося, що грубезна каменюка ворухнула надутими губами: чи плямкнула, чи хотiла щось сказати. І iй стало страшно, i вона поспiшно опустила очi.

– Подивися, Ор, на мою грецьку жону! – весело вигукнув Тапур. – Вона дорожча менi за найдорожчого коня! Вона народить менi сина-орла, i я залишу для нього цi степи i табуни своi! Ти мене чуеш, Ор? Твоi губи надутi.

Чому вони надутi? Ти чим незадоволений? Подай же голос, чи подобаеться тобi моя жона?

І вмовк прислухаючись, нiби чогось чекаючи.

Зненацька по той бiк могили свиснув бабак.

– Чую!.. – стрепенувся Тапур. – Чую посвист бабака. Ор подае знак, що йому сподобалась моя грецька жона. Вiн схвалюе моi задумки.