Рогнеда

В цю державу входили не тiльки слов’янськi племена. Данину Русi справно платили чудь, меря, весь, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимiгола, корсь, нарова, лiвонцi…

Але вже князь Ігор стае великим князем Киiвським, а не просто, як до нього, князем. Був вiн сином найманця-варяга Рюрика, який, скориставшись бунтом, захопив владу в Новгородi, а матiр’ю його була дочка «князя урманського» Єфанда, якому пiсля народження сина Рюрик дав у «вiно» (вiчне користування) мiсто бiля моря…

Потiм великою княгинею Киiвською була жона Ігоря Ольга – затим титул великого князя Киiвського мав iхнiй син Святослав, потiм ним був (правда, недовго) син Святослава Ярополк, i, нарештi, великим князем Киiвським став його менший брат Володимир, якому вдасться пiдняти Киiвську Русь на небачену до того висоту.

За тi заслуги, та ще за хрещення русiв, стоiть вiн на Володимирськiй гiрцi i ось уже не одне столiття хрестом осiняе златоверхий Киiв, Днiпро iз Заднiпров’ям i загалом Киiвську Русь та нинiшню Украiну – ii бiлий день i сонце ii, i грозове хмаровиння в небесах високих…

Чомусь вiн на тiм постаментi самотнiй.

Чомусь не видно його семи – лише офiцiйних – дружин. Першою в нього була знатна варяжка Аллогiя (Олаве), п’ятьох наступних його жiнок подае «Повiсть врем’яних лiт»: Рогнеда, гречанка, чешка, ще одна чешка, болгарка (iхнi iмена не збереглися)…

І нарештi остання, сьома – вiзантiйська принцеса Анна.

Ледве-ледве вистачило б iм мiсяця – на чотирьох боках постаменту.

А ще ж мав 800 (вiсiмсот!) наложниць.

За «Повiстю врем’яних лiт», 300 – у Вишгородi, 300 – в Бiлогорiвцi i ще 200 – у Берестовому, в княжому селi.

Це ж який жiночий тлум був би на Володимирськiй гiрцi бiля пам’ятника Володимиру, коли б туди прийшло все його кохане жiноцтво, всi його любки-голубки!

…А починаються лiтописи словами, що стали вже традицiйними: «В лiто» – звiдси iхня назва. Автори ж iхнi й укладачi вiдповiдно називаються лiтописцями.

Лiтописи Давньоi Русi – першi нашi iсторичнi оповiдi, створенi на основi рiзних джерел – усних переказiв, повiстей, актiв, житiй святих тощо.

З’явилися на Русi в X – на початку XI ст. Серед давньоруських творцiв цього жанру, класиком, як на нинiшнi вимiри, е письменник i лiтописець Древньоi Русi – Нестор. Рiк народження невiдомий, помер – пiсля 1113 року.

Чернець Киево-Печерського монастиря.

Автор «Оповiдi про життя i згубу… Бориса i Глiба», церковно-iсторичного твору «Житiе Феодосiя, iгумена Печерського».