Сини змієногої богині

Своею залiзною дисциплiною, зорганiзованiстю прибулi рiзко вiдрiзнялися вiд мiсцевого населення, що було роздроблене на окремi роди i часто ворогувало мiж собою.

Тi, потомки скiфiв, власне, сини iхнiх жiнок, прижитих з рабами, не визнали прибульцiв за своiх владик, хоч останнi й називали себе царськими.

І в Скiфii спалахнула вiйна.

Прийшлих з мiсцевими.

Вiйна старих чоловiкiв з молодими синами своiх покинутих жiнок, що iх вони прижили з рабами… З рабами, а не з достойними мужами – це найбiльше гнiтило поверненцiв.

І навiть принижувало iх. З рабами. О, в таке й повiрити було важко.

І скiфiв теж можна було зрозумiти. Повернулися додому з вiйськовоi експедицii, що дещо затягнулася (ну й що ж, що затягнулася, вiйна вона i е вiйна, на нiй i не таке трапляеться), а в жiнок новi чоловiки (вчорашнi раби – жах, жах!) i купи дiтлашнi. Великi й малi. Як бiдолашних скiфiв не похапав грець вiд такоi звiстки, вiд видива такого, як iх усiх до одного не викосив – загадка!

Геродот, «Скiфiя», книга четверта «Мельпомена».

– Отож од тих рабiв i iхнiх (скiфських) жiнок виросло нове поколiння. Коли воно дiзналося про свое походження, вирушило проти скiфiв при поверненнi iх з Мiдii. Перш за все перетяли вони (невiльницькi сини) землю, викопавши широкий рiв од Таврiйських гiр до Меотiйського озера там, де воно найбiльше. Коли скiфи намагалися через нього (рiв) перейти, (невiльники) почали з ними боротьбу.

Коли битва затяглася i скiфи не могли перемогти, то один iз них сказав таке: «Що робимо, скiфи? Як боремося з нашими ворогами, то й нас дедалi стае менше i iх буде мало пiсля перемоги. Я думаю (що треба), вiдiкласти списи й луки, а кожен iз нас нехай вiзьме нагай i нумо на них! Бо доки вони бачитимуть, що ми тримаемо зброю, думатимуть собi, що вони з нами рiвнi i такi ж за походженням; та як побачать, що ми замiсть зброi тримаемо батоги, зрозумiють, що вони нашi раби й кинуть битву.

Скiфи послухали й зробили так, як вiн казав; а раби, перестрашенi тим, забули про битву й кинулися втiкати. Так скiфи панували й ув Азii й, повернувшись з Мiдii, цим способом запанували в своему краi».

Молоде поколiння скiфiв навряд чи злякалося б нагаiв та батогiв. Та й не почувалися вони вже рабами, народилися i виросли вiльними синами вiльних скiф’янок, хоч iхнi батьки колись i були рабами.