Сини змієногої богині

– Панове! Дозвольте вам процитувати Геродота, батька iсторii, котрий одним з перших писав про скiфiв. Зокрема, Геродот повiдомляе, що скiфи як покладуть у могилу царя, то неодмiнно «ховають туди одну iз наложниць царя, перед тим задушивши ii, а також виночерпiя, кухаря, конюха, слугу, коней, по добрiй штуцi iншоi худоби… пiсля всього цього вони разом насипають великий курган, стараючись його зробити якомога бiльшим…» От, панове, – скiнчив промову Стемпковський, – ви й маете перед собою один з таких скiфських курганiв з царем i царицею.

Тим часом солдати обережно винесли з гробницi електрову посудину, що стояла в ногах царицi. На нiй – чотири сцени з життя скiфiв. Ось перша. Зiпершись руками на спис, цар, сидячи, уважно слухае донесення воiна, котрий теж тримае в руках спис. В обох на головi – гостроверхi башлики. Бiля нiг воiна – щит. Цар трохи виставив уперед ногу, схилив набiк голову… І здавалось, що ось-ось залунае голос воiна. Що вiн говорить? Може, вiн був у ворожому станi й тепер доповiдае царевi про все побачене й почуте? Чи, може, щойно примчав з гарячого i кривавого бою?

Ось – це вже друга сцена – скiфський воiн натягае тятиву на лук.

Вiн теж у гостроверхому башлику, бородатий, невисокий, але натоптуватий, зiбраний, дужий… Іншi сцени, певно, присвяченi скiфськiй медицинi. Ось скiф-лiкар – найпевнiше знахар, – ставши на колiна, виривае в iншого хворий зуб.

– Нi, ви тiльки подивiться, панове! – вигукував збуджений Стемпковський. – Подивiться на обличчя хворого.

На ньому видно бiль… Так-так, справжнiй людський бiль. Хворий, будемо називати його так, навiть правою рукою схопився за руку лiкаря, точнiсiнько як i ми хапаемось за руку дантиста. Дивiться, як достовiрно, як психологiчно точно i майстерно передано цю сцену. А скiфський одяг… Ми вперше бачимо скiфську зброю, потроху уявляемо iхне життя… Звернiть увагу на четверту сцену. Воiн перев’язуе своему товаришу поранену ногу. Погляньте, як обережно, як умiло вiн це робить. Цiкаво, що це за скiф, що зображений на всiх сценах посудини?

– Очевидно, це просто кiлька скiфiв, – висловив хтось припущення. – Оскiльки ж вони схожi, то й складаеться враження, що на всiх сценах одна й та сама особа.

Археологи-любителi, а iх чимало було в оточеннi Стемпковського, почали сперечатися. Хтось висловив припущення, що скiф, зображений на всiх сценах посудини, i скiф, котрий похований у гробницi, – одна й та сама особа. Тобто цар.