Тарас Шевченко: сто днів кохання

Григорiй почав було пiдшукувати iй «достойного» жениха, але вона заявила, що ii суджений тiльки Тарас Шевченко i вона нi за кого iншого, крiм як за нього, не пiде.

І вмовкла, i бiльше нi до отця, нi до неньки не озивалася. Як замкнулась у собi. Щось iз нею таке почало коiтися. Майже не спала, ночами сидiла бiля вiкна в сорочечцi, з розпущеним волоссям, i хто проходив тодi мимо будинку о. Григорiя, з жахом казатиме, що з вiкна його визирае ночами вiдьмачка. Ще й виспiвуе, як нiч мiсячна:

Ой не свiти, мiсяченьку,

Не свiти нiкому,

Тiльки свiти миленькому,

Як iде додому!

Свiти йому ранесенько

Та й розганяй хмари,

А як же вiн iншу мае,

То й зайди за хмари!

І хто не чув у селi, як попiвна журно-журно виводила темними ночами i цим лякала забобонних селян, бо хто ж серед ночi, як хрещений люд спить, та спiвае:

Посiяла огiрочки

Близько над водою,

Сама буду поливати

Дрiбною сльозою…

Не спiвала, казали селяни i хрестилися, а ридала темноi ночi:

Де ти, милий, чорнобривий?

Де ти? Озовися!

Як я, бiдна, тут горюю,

Прийди подивися.

Полетiла б я до тебе,

Та крилець не маю,

Щоб побачив, як без тебе

З горя висихаю…

А вдень Феодосiя – вже змарнiла i наче передчасно зiв’яла – мовчала, похиливши свою гарну голiвку. Інодi невiдомо до кого озивалася:

– Ага! А я за Тараса вiддалася. Вже й весiлля ось-ось. Тiльки Тарас приiде, як цар його вiдпустить, так i весiллячко згуляемо…

І часто, пiдперши плечем грубку в хатi, колупала ii.

– Мене ж сватають за Тараса, маю колупати пiч. Так усi дiвки при сватаннi мають робити, пiч колупати, тож i я колупаю. А ви приходьте до нас з Тарасиком на весiлля – ве-есело буде! Ой весело! Так весело, що я гiркими сльозами вмиюся.

Ой у гаю при Дунаю

Соловей щебече,

Вiн усю свою пташину

До гнiздечка кличе:

Ой тьох, тьох, тьох, тьох, тьох, тьох —

Соловей щебече.

Вiн усю свою пташину

До гнiздечка кличе.

Голос iще мала дзвiнкий, i коли спiвала – слухали ii чи не сумуючи, що такий голос i така дiвчина пропадае.

Ой у гаю при Дунаi

З тою самотою

Сиджу, тужу ще й ридаю,

Милий, за тобою.

Ох, ох, ох, ох, ох, ох —

З тою самотою

Сиджу, тужу, ще й ридаю,

Милий, за тобою…

…Яка ii подальша доля – невiдомо. Хоча долi в неi вже не було, була тiльки недоля. Своi днi Феодосiя закiнчила у психiатричнiй лiкарнi.